Вход    
Логин 
Пароль 
Регистрация  
 
Блоги   
Демотиваторы 
Картинки, приколы 
Книги   
Проза и поэзия 
Старинные 
Приключения 
Фантастика 
История 
Детективы 
Культура 
Научные 
Анекдоты   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Персонажи
Новые русские
Студенты
Компьютерные
Вовочка, про школу
Семейные
Армия, милиция, ГАИ
Остальные
Истории   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Авто
Армия
Врачи и больные
Дети
Женщины
Животные
Национальности
Отношения
Притчи
Работа
Разное
Семья
Студенты
Стихи   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Иронические
Непристойные
Афоризмы   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рефераты   
Безопасность жизнедеятельности 
Биографии 
Биология и химия 
География 
Иностранный язык 
Информатика и программирование 
История 
История техники 
Краткое содержание произведений 
Культура и искусство 
Литература  
Математика 
Медицина и здоровье 
Менеджмент и маркетинг 
Москвоведение 
Музыка 
Наука и техника 
Новейшая история 
Промышленность 
Психология и педагогика 
Реклама 
Религия и мифология 
Сексология 
СМИ 
Физкультура и спорт 
Философия 
Экология 
Экономика 
Юриспруденция 
Языкознание 
Другое 
Новости   
Новости культуры 
 
Рассылка   
e-mail 
Рассылка 'Лучшие анекдоты и афоризмы от IPages'
Главная Поиск Форум

Микола Кулiш - Кулш - П'єси (Збiрка)

Проза и поэзия >> Литература ближнего зарубежья >> Украинская литература >> Современная украинская проза >> Микола Кулiш
Хороший Средний Плохой    Скачать в архиве Скачать 
Читать целиком
Микола Кулiш. П'єси (Збiрка)

------------------------------------------------------------------------

Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"

OCR: Евгений Васильев

Для украинских литер использованы обозначения:

Є, є - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)

Ї, ї - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)

I,i (укр) = I,i (лат)

------------------------------------------------------------------------



    ** МИНА МАЗАЙЛО **


    КОМЕДIЯ


    ПЕРША ДIЯ


    _1_

    Нарештi У л я прийшла. Р и н а до неї, од люстра:


    -_ Ой, Улю, ой, тiльки Улю, i тобi не сором! Я жду тебе, жду, жду! Нерви як не луснуть, серце знемоглося. Ти не можеш з'явить собi, що в нас у кватирi робиться! Це ти купила новi рукавички? За скiльки?.. Що тiльки, Улю, робиться! Братик мiй Мокiй уже збожеволiв од своєї укрмови, ти розумiєш?

    У л я тiльки на дверi - i собi до люстра.


    Виглянулась. Примружила очi:

    -_ За три сорок!

    Р и н а до люстра. Зробила трагiчнi очi:


    -_ I, мабуть, уб'є папу. За три сорок? Дешево... Або папа його, бо вже третя лампочка перегорiла - так пише по-українському, цiлу нiч пише, ти розумiєш, навiть вiршi пише!

    У л я повернулася од люстра:

    -_ Що ти кажеш?

    Р и н а до люстра, перехрестилась:_


    -_ От на! А папа не те що од Мокiя укрмови слухати не хоче, а навпаки - наше малоросiйське прiзвище змiнити хоче i вже напитує собi вчительку, щоб могла навчити його правильно говорити по-руському, наприклад, не "сапоги", а "спаг'i"...

    У л я навiть од люстра вiдiйшла:_


    -Так?

    Р и н а


    - А Мокiй не тiльки не зна про це, а навпаки - мрiє, ти розумiєш, мрiє до нашого прiзвища Мазайло додати ще Квач.

    У л я аж сiла:_


    -_ Та що ти кажеш?

    - А папа ще зранку пiшов до загсу на вивiдки, чи можна змiнити прiзвище i чи має вiн право заставити Мокiя, ти розумiєш? Мокiй про це нiчого не зна, розумiєш? Мама пише секретного в цiй справi листа до тьотi Мотi в Курськ, щоб Т ь о т я Мотя негайно (гукнула в дверi. "Мамо, на хвилинку!.." До Улi)_ якнайскорiше приїхала, ти розумiєш? Розумiєш тепер, що в нас у кватирi робиться!


    2_

    Увiйшла М а т и. Р и н а до неї:

    -_ Ти написала листа?

    М а т и


    - Уже й одiслала.

    Р и н а

    - Жаль! Я оце подумала; нiхто й не подума, що одного листа мало. Треба телеграму! (Нервово заломила руки, подивилась у люстро, як вийшло)._ Треба негайно телеграму вдарити! Те-ле-гра-му!


    М а т и теж заломила руки. В люстро:

    -_ Навiщо телеграму, коли я вже витратила десять копiйок, послала листа?


    Р и н а

    - Ой мамо, яка ти їй-богу!.. Та поки там Т ь о т я одержить листа, ти знаєш, що у нас тут статися може? Знаєш?.. (Виразно)._ Все! А ти кажеш - навiщо... Зараз пiди й напиши!

    М а т и пiшла. _

    У л я

    - Слухай, Ринко! Невже i прiзвище в загсi мiняють?

    - А ти думала де? Тiльки в загсi! Прiзвище, iм'я, по батьковi, все життя тепер можна змiнити тiльки в загсi, розумiєш? Ой Улю, ой Улюнюi Коли ти мене любиш, зроби так, щоб Мокiй закохався у тебе. Може, вiн кине свої українськi фантазiї, може, хоч прiзвище дасть помiняти...

    - Ха-ха! Хiба це поможе?

    - Поможе. Закохуються ж так, що на розтрату йдуть, про партiю забувають, i не абихто... Улюню! Золотко!

    - Ти серйозно?

    - Серйозно.


    - Не зможу я цього зробити.

    - Чого?


    - Ну, просто не зможу. Хiба я така?

    - Зможеш! У тебе чарiвнi очi, чудеснi губи, прекрасний бюст. Ти його одним махом закохаєш.


    - Це тобi так здається.

    - От на! Вiн менi навiть якось сам казав, що в тебе напрочуд гарнi очi.


    - Серйозно?


    - Серйозно! Тим гарнi, казав, що iнодi нагадують два вечiрнi озерця в степу.


    У л я в люстро:_

    -_ Що ти кажеш?

    - От на!


    У л я роздумливо, мрiйно:_

    -_ Два вечiрнi озерця.

    Р и н а пiдкреслено:_

    - Не забувай - у степу.

    У л я роздумливо, критично:_

    -_ Два вечiрнi озерця, с. Хоч це й поетично, проте... Знаєш, яку партiю знайшла собi Оля Семихаткова?

    - Ну?


    - Комунiста. Молодий ще, ще двадцяти трьох нема, але стаж надзвичайний! Щолiта вiдпочиватиме в Криму.

    А там не два озерця - море. Два моря! Чорне й Каспiйське. Крiм того, вiн сам з металiстiв, мускулатура в нього... Ола каже, як обiйме - щось надзвичайне: немов, каже, гарячий удав... А кругом немов тропiчний лiс. Температура - сорок.


    Р и н а

    - Отож почни з Мокiя, Улько, - практику М а т имеш, як треба закохувати. Думаєш, Оля Семихаткова ото так зразу й взяла комунiста? Практику мала - з комсомольцями тощо. А наш Мокiй теж у комсомолi скоро буде, розумiєш?

    У л я зацiкавлено:_

    -_ Серйозно?

    - Вже на збори ходить.

    З__

    Увiйшла М а т и. _

    Р и н а

    - Написала?


    М а т и

    - "Курськ, Корєнний ринок, 36, Мотронi Розторгуєвiй. Негайно, негайно приїзди. Подробицi листом. Сестра Лина". Я вмисне написала двiчi "негайно", щоб вона, як тiльки одержить телеграму, так щоб i їхала...

    Р и н а

    - А подробицi листом навiщо?

    М а т и

    - Як навiщо? Щоб з них наперед довiдалась, що ж таке у нас робиться...

    Р и н а

    - Ну, то вона й ждатиме листа.

    М а т и з досади прикусила язика. Тодi:_

    -_ То я хотiла, щоб не пропали тi десять копiйок, що на листа витратила.


    Р и н а

    - Дай я покажу, як писати! (Вголос)._ "Курськ, Корєнний" - це так, ринок можна викинути, знають i так. (Подумала)._ "Мрiя воскресла. папа мiняє..."

    М а т и

    - Не папа, а Мина. Телеграма од мене.

    Р и н а

    - Не заважай! Менi нiколи!.. "Мрiя воскресла. Мина мiняє прiзвище. Мокiй збожеволiв укрмови. Станеться катастрофа. Приїзди негайно". (До матерi)._ Розумiєш тепер, як треба писати? На, перепиши й одiшли! (М а т и вийшла, Р и н а до Улi)._ Тепер ти розумiєш? Жах! Ой, Улюню! Молю тебе, благаю - закохай!

    У л я схвильовано:

    -_ Ну як я почну, чудiйко ти? Сама знаєш, який вiн серйозний, ще й український. Ну як до його пiдступитися? З якого боку?

    - З якого?


    - Так.


    - З українського.

    - Не розумiю. Як це?

    - А так, що тiльки з українського.

    У л я подумала:

    -_ Ти, я бачу, Рино, дурна. Та в нього ж iншого боку нема, а ти кажеш: тiльки з українського. Вiн же з усах бокiв український.

    Р и н а подумала. Раптом:

    -_ Ха-ха! Ти дурна!

    - Серйозно?


    - Серйозно дурна! А я що тобi кажу? Тiльки з українського. Це й означає, що в нього другого боку нема, що вiн кругом український.

    У л я розсердилася:

    -_ Як так, то й розумiти не хочу! Взагалi! Бо все це дурницi взагалi.


    Р и н а побачила - лихо:

    -_ Улю! Золотко! Ти не дурна!

    У л я до люстра:_

    -_ Не хочу! Не можу! Не знаю, як...

    - Я покажу, як. Ось я зараз покличу його i покажу, як почати.

    - Нi, нi!


    - Побачиш, що зможеш. Ось зараз покличу. Вiн зразу розсердиться, нахнюпиться, це правда. Та я знаю, як до нього пiдiйти, з якої сторони вiн одмикається. Дурненька, не бiйся! Я тобi дам потайний ключик, я покажу стежечку до його сердечка.


    - Нi, нi! Я не розумiю! не розумiю!

    Тодi Р и н а натхненно, з викликом:_

    -_ Не вiриш? А хочеш, Улько, i вiн тебе поведе сьогоднi в кiно?

    Як усяка Уля, У л я - кiноманка:

    -_ Ти серйозно?

    Р и н а не така, щоб назад.

    Перехрестилась, немов збираючись у воду пiрнути:

    -_ От на! Тiльки ти, Улю, не зiрвись. Що не казатиму я, то немов з твого бажання, розумiєш? Можеш навiть мовчати, тiльки пiдтакни коли, кивни головою, усмiхнися. А далi - сама побачиш... (Постукала в дверi до брата). _Моко, вийди на хвилинку! Чуєш, Моко?

    У л я ледь чутно, самими рухами:

    -_ Рино, не треба! Золотко, не треба! (Побачила, що та не слуха, пiдбiгла до люстра. Очевидно, хотiла зробити очi озерцями. Не вийшло. Вхопилась за серце)._


    4_

    Увiйшла м а т и. До Рини голосно й авторитетно:

    -_ Т ь о т я не одержить такої телеграми!

    Р и н а

    - Цс-с... Чого?

    М а т и тихше:_

    - А того, що в нiй тринадцять слiв, ти розумiєш? Треба скоротити.


    5_

    Увiйшов М о к i й, юнак з чорним висипом, пiд носом i по пiдборiддю, з мрiйними, але злими очима. Хотiв гримнути на сестру, та побачив, що вона не сама:

    - Ну?


    Р и н а зробила знак матерi, щоб та негайно вийшла.

    М а т и вийшла.

    Р и н а до брата:

    -_ Ти, здається, знайомився колись. Моя подруга - У л я Розсоха.

    У л я самими губами:

    -_ Розсохина.

    Р и н а з натиском:

    -_ Розсоха.

    М о к i й незграбно подав руку:

    - Гм...

    Р и н а

    - На хвильку, Моко. Улi страшенно вподобалось українське слово - бразолiйний, а я не знаю, що воно означає. Яка його тяма?

    М о к i й хмуро, недовiрливо:

    -_ Бразолiйний, ти хочеш сказати?

    Р и н а до Улi:_

    -_ Як, Улю?.. Ах, так! Бразолiйний! Бразолiйний!

    М о к i й уважнiше подивився на Улю. Кахикнув._

    Тодi глухо:_

    -_ Бразолiйний - темно-синiй (До сестри)._ Бiльш нiчого? (Взявся йти)._

    Р и н а до Улi:_

    -_ Бразолiйний - темно-синiй, розумiєш, Улю?! (До брата)._ У л я каже, що воно звучне таке, свiже - бразолiйний. Бразолiйний.

    М о к i й до Улi. Стримано:

    -_ Ви де чули чи вичитали це слово?

    У л я розгубилась:

    -_ Я?.. Я не зна... Воно менi просто взяло i вподобалось...

    Р и н а перехопила:

    -_ Улi ще одне подобалось слово... (До Улi)._ Яке ще тобi подобалося слово? Здається... ну, як? "Бринить" ти казала?


    У л я

    - "Бринить".


    Р и н а

    - Що таке "бринить", Моко?

    М о к i й м'якше:

    - А,_ "бринить". По-руському - "звучить". Та тiльки одним словом "звучить" його перекласти не можна. "Бринить" має... (До сестри, нахмурившись). _Стривай! Ти мене колись за це слово вже питала...


    Р и н а здивовано:

    - Я?


    М о к i й суворiше:_

    -_ Авжеж, питала. Просила, щоб я пiдлоги за тебе натер, i перед тим питала.


    Р и н а

    - Невже питала? Тепер пригадую. (До Улi). _Пам'ятаєш, ти вже раз у мене за це слово питала... (До брата)._ А я у тебе спитала для Улi, та забула. (До Улi). _Пам'ятаєш?


    У л я

    - Аж двiчi! Р и н а сказала, що ви добре знаєте українську мову, а менi саме тодi вподобалось це слово, i воно менi, не знаю чого, страшенно вподобалось. Спитала у Рини: що таке... "звучить"?

    Р и н а перебила:

    -_ "Бринить"! Отодi я, Моко, й спитала тебе. Ну да ж. Ти ще, пригадую, сказав, що "бринить" - якесь надзвичайне слово...

    М о к i й до Улi:

    -_ "Бринить" має декiлька нюансiв, вiдтiнкiв. По-українському кажуть: орел бринить. Це означає - вiн високо, ледве видко - бринить.

    У л я примружила очi. Р и н а до Улi:

    - Ти розумiєш?

    У л я кивнула головою. М о к i й м'якше:

    -_ Можна сказати - аеро бринить. А от iще кажуть: снiжок бринить. Це як випаде, а тодi зверху, в повiтрi, ледве примiтний такий, бринить.

    Р и н а до Улi:

    -_ Ти розумiєш?

    У л я нiжно всмiхнулась. М о к i й розворушився:

    -_ Або кажуть - думка бринить. Це треба так розумiти: тiльки-тiльки береться, вона ще неясна - бринить. Спiв бринить. Це, наприклад, у степу далеко ледве чутно пiсню...

    У л я мрiйно:

    -_ Бринить.

    М о к i й з гумором:

    -_ Губа бринить. Так на селi й кажуть: аж губа бринить, так цiлуватися хоче.


    У л я

    - А знаєш, Рино? Менi справдi вподобалось це слово.

    Р и н а

    - Серйозно?


    У л я

    - Серйозно!

    Р и н а

    - Браво! Ти, я бачу, тепер зрозумiла, як i що. (До Мокiя)._ Мiж iншим, У л я страшенно любить українськi кiнокартини i написи... каже, що вони якiсь... (До Улi). Якi, Улю?

    У л я

    - Надзвичайнi.

    Р и н а до Мокiя:

    - Ти розумiєш?

    М о к i й

    - На жаль, гарних українських кiнокартин дуже мало... Дуже мало!

    Р и н а

    - Оце ж вона й прийшла спитати, про оце ж i просить, щоб я з нею пiшла сьогоднi в кiно. А менi нiколи, розумiєш?

    М о к i й

    - Гм... Бачиш, менi треба сьогоднi ввечерi на комсомольськi збори... На жаль, не можу, бо треба на комсомольськi збори... Я пiшов би, та менi треба на збори комсомолу.


    Р и н а

    - Я б сама з нею пiшла, та коли ж її цiкавить не так картина, як написи до неї: чи чистою укрмовою написано, чи робленою, чи попсованою... (До Улi). Я_ не знаю, чого тебе це цiкавить.

    У л я здивовано:

    -_ Мене?

    Р и н а

    - Не однаково - чи чистою, чи робленою?..

    М о к i й

    - Авжеж, не однаково! От, наприклад, написи в "Звенигорi" - краса! Стильнi, поетичнi, справжньою українською мовою писанi. А подивiться ви на написи по других кiнокартинах. Олива з мухами! Немов навмисне псують таку прекрасну, таку милозвучну мову...

    Р и н а до Улi:

    -_ От хто б тобi розказав, Улю! От хто б вiдповiв на всi твої щодо української мови запитання!

    М о к i й до Улi:_

    -_ Бачите, менi треба на збори комсомолу... А вас справдi цiкавить все це? Українська мова i... взагалi?

    У л я

    - Взагалi страх як цiкавить!

    Р и н а

    - Як стане коло української афiшi: читає-читає, думає-думає, чи справжньою мовою написано, чи фальшивою... Я гукаю - Улю! Улю!

    М о к i й до Улi, приязно:_

    -_ Серйозно?

    У л я почервонiла:_

    -_ Серйозно!

    М о к i й

    - А знаєте, я сам такий. Побачу ото неправильно писану афiшу, вивiску або таблицю - i досади тобi на цiлий день. А якi жахливi афiшi трапляються, як перекручують українську мову...

    У л я

    - Серйозно?


    М о к i й

    - Серйозно перекручують! Серйозно!.. Та ось я вам покажу одну таку афiшку - помилуєтесь. (Побiг i вернувся, щоб справити чемнiсть)._ Вибачте, я зараз... На хвилинку... Такої афiшки ви ще... (Побiг)._

    Р и н а до Улi:_

    -_ А що?! Ще один захiд - i ти, Улько, сьогоднi в кiно. Ти тепер розумiєш, як з ним треба поводиться? От тiльки забула я попередити тебе, що не всяке українське вiн любить, розумiєш? Раз на iменини, думаю, що йому купити, який подарунок? Купила малоросiйську сорочку й штани. Так ти знаєш, сокирою порубав.


    У л я пошепки:

    -_ Що ти кажеш?

    - От на... От що, Улюню! Ти котись зараз просто до нього в кiмнату, розумiєш? Бо тут вiн покаже тiльки афiшу, а там у нього словники, книжки. Хвильовi всякi. Тичини. Хоч до вечора розпитуйся, залюбки вiдповiдатиме. Побачиш яку книжку - i питай. Побачиш там Хвильового i питай, а тодi в кiно. Ну, а там ти вже сама знаєш, як i що. Iди! Дай я тебе перехрещуi

    У л я до люстра. Вiд люстра пiд хрест.


    Тодi раптом стала:

    - А_ що, як не так спитаю? Не попаду на його смак?

    Р и н а

    - Попадеш.


    У л я

    - Ну як? Як? Коли менi здається, що "Стоїть гора високая" краще за Тичину.


    Р и н а на мить замислилась, потьмарилась.

    Раптом обличчя Тi засвiтилося:

    -_ Прекрасної Оце i май на увазi: що тобi подобається, те йому не подобається, i навпаки, розумiєш?

    У л я добрала розуму:

    -_ А не помилюся?

    Р и н а

    -Нi!


    У л я боязко пiдiйшла до Мокiєвих дверей.


    Постояла. I таки пiшла.

    Р и н а до люстра:

    - Ху! Слава Богу.

    6_

    Увiйшла М а т и.

    Р и н а

    - Ну, що там у тебе з телеграмою? Написала?

    М а т и

    - Вже й одiслала. Домаху попросила, щоб вiднесла. Тiльки я скоротила...


    Р и н а

    - Як же ти скоротила?

    М а т и

    - Так, як я одна тiльки вмiю. Вийшло коротко й дешево. Ось копiя: "Курськ, Корєнний, 36. Катастрофа. Мока українець. Приїзди. Лина. Негайно приїзди". Все...


    Р и н а

    - Ха-ха! Та Т ь о т я нiколи не одержить такої телеграми!

    М а т и

    - Не вигадуй дурниць! Це тобi досадне за тринадцять?

    Р и н а

    - Та кому телеграма? Корєнному ринковi?

    М а т и

    - Тьотi ж: Корєнний, 36, Катастро...

    Прикусила язика, аж позеленiла. Тодi:_

    -_ Ну що ж тут такого? На Корєнному ринку здогадаються, що ця телеграма до тьотi Мотi.


    Р и н а за копiю:_

    - Ослице! Дай я допишу!

    М а т и вирвала назад:

    -_ Я сама!

    Р и н а

    - Дай, кажу!

    М а т и

    - Я сама, кажу!

    Знову задзвонив дзвоник. Тепер уже М а т и вискочила в коридор.

    Повернулась блiда, ще бiльш схвильована:

    -_ Папа прийшов...

    7_

    Ускочив М а з а й л о.

    Подивився гарячими, натхненними очима:

    -_ Дайте води! (Випив води. Помацав серце)._ Думав, не переживе...

    М а з а й л и х а i Р и н а

    - Ну?


    - Не мiняють?

    М а з а й л о

    - По радiо читають, в анатомiях пишуть: серце - орган, що гонить кров, орган кровогону. Нiчого подiбного! Серце - це перш за все орган, що передчува i вгадує. Однинi вiрю йому, а бiльш нiкому в свiтi. Серйозно кажу!

    М а з а й л и х а та д о ч к а й собi за серце:

    -_ Помiняли?

    - Не мiняють?

    М а з а й л о

    - Ще як я пiдходив до загсу - думалось: а що, як там сидить не службовець, а українець? Почує, що мiняю, так би мовити, його українське - i заноровиться. На зло тобi заноровиться. I навпаки думалось: а що, як сидить такий, що не тiльки прiзвище, всю Україну змiнив би? А що, як i такий, що що йому, до твого прiзвища - до себе вiн байдужий пiд час служби, себто сидить, нiчого не бачить i себе не помiча? А що, як такий, думалось, що почне з дiда-прадiда? А що, як не той, i не другий, i не третiй?.. А що, як i той, i другий, i третiй?.. I серце, серце вже тодi передчуло. Там сидiв... (Випив води}._ Од усiх вищезгаданих середнiй.

    М а з а й л и х а

    - Которий же?

    - Середнiй од усiх, кажу! Арихметично середнiй, помоєму. Увiйшов...

    Р и н а

    -Хто?

    М а з а й л о

    - Я! Вiн сидiв. Спитав сухо, якимсь арихметичним голосом: "Вам чого?" Я до нього - i раптом вiдчув, що вся кров менi збiгла в ноги i стала. А серце, як дзвiн на пожар, бев-бев-бев... i десь, немов як справдi пожар, зайнялося. Палахкотить... Питаю i не чую свого голосу: чи можна, кажу, змiнити прiзвище? Вiн подивився i знов: "Вам чого?" - арихметичним голосом. Як чого? Як чого? - заскакало огненно в головi. Двадцять три роки, кажу, носю я це прiзвище, i воно, як вiспа на життi - Мазайло!.. Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регiт взяли: Мазайло! Жодна гiмназистка не хотiла гУ л яти - Мазайло! За репетитора не брали - Мазайло! На службу не приймали - Мазайло! Од кохання вiдмовлялися - Мазайло! А вiн знову: "Вам чого? - питаю".

    М а з а й л и х а

    - Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова, чом не сказав?


    Р и н а

    - I тепер смiються, регочуть - Мокрина Мазайло, не сказав?

    М а з а й л о

    - Я нiчого не сказав. То менi лише здавалось, що питаю, кажу. А вийшло так, що я став перед ним i мовчав.. Менi зацiпило...

    М а з а й л и х а

    - Було б голкою вколотися.

    М а з а й л о

    - Хтось одвiв мене до дверей. Все - як у туманi. Не знаю, де я, чого прийшов. Серця вже не чую. I раптом воно тьох! - перед очима якесь писане оповiщення... Немов не я, немов хтось iнший за мене чита - (серце!). Список осiб, що мiняють своє прiзвище. Минько Панас на Мiнервина Павла. Читаю, не розумiю. Вайнштейн Шмуель-Калман-Беркович на Вершиних Самiйла Миколайовича - читаю; Засядь-Вовк на Волкова, читаю, Iсидiр Срайба на Алмазова, i тут все прояснилось. Я зрозумiв, де я i чого прийшов, повернувся назад, питаю i чую свiй голос: скажiть, чи можна змiнити своє прiзвище i як? I чую арихметичний, щодалi симпатичнiший: "Можна!" Отак i отак... Ура! - крикнуло серце.

    Р и н а радiсно i разом погрозливо:

    - Цс-с-с. (Показала на дверi, де Мокiй).

    М а з а й л о натхненно, але тихiш:

    - Вра! Вдарило, задзвонило, як на Великдень... (Поцiлував жiнку). Отак! (Дочку). Отак (знов жiнку) i отак!

    М а з а й л и х а, мало не плачучи з радостi:

    -_ Яке ж тобi прiзвище дадуть, Минасю?.. Яке? Р и н а

    - Було б попросити i нам Алмазова...

    М а з а й л о, немов диригуючи над якимсь невидимим хором:

    -_ Отак i отак! Виберiть прiзвище, яке до вподоби.

    Жiнка i дочка руками, мов крилами птицi, наввипередки:

    -_ Сiренєв! Сiренський!

    - Розов! Де Розе!

    - Тюльпанов!


    - Фон Лiлiєн!

    М а з а й л о, диригуючи:

    -_ Подайте заяву. На два рублi марок. На публiкацiю тиждень чи два. Все! (По паузi, погладивши серце). _Думав, не переживе.

    М а з а й л и х а

    - З Мокiем що робити, Минасю? Вiн ж" i слухати не захоче...

    М а з ай л о раптом перестає диригувати. Потемнiв:

    -_ Вiн ще не знає?

    М а з а й л и х а

    -Нi!


    М а з а й л о

    з радiсним гнiвом:

    -_ Заставлюї Виб'ю з голови дур українськийi А як нi - то через труп переступлю. Через труп!.. До речi, де вiн? Покличте його! Покличте негайної (Гукнув)._ Мо-кiю! Чуєш? Гей, ти!


    Дочка спинила:

    -_ Папо, поки що йому про це нi слова! До публiкацiї, розумiєш?


    М а з а й л о

    - Тепер не боюсь! Не боюсьi Бо тричi звертавсь я до загсу, тричi, тричi допитував... Аж нiчого вiн не може вдiяти. Маю повне, необмежене право змiнити не то що своє прiзвище - по батьковi й дiдове iм'я й прiзвище. Чула?.. Та пiсля цього... Мокiю!

    Д о ч к а


    - Ти, здається, маєш знайти собi вчительку?

    М а з а й л о

    - Правильних проiзношенiй?.. Вже знайшов! Найняв! В понедiлок прийде на лекцiю... Прекрасна вчителька. Рафiнадна руська вимова... Прiзвище Б а р о н о в а - К о з и н о.


    М а з а й л и х а

    - Яка краса!

    Дочка до батька:

    -_ I ти думаєш, що Мока, знаючи про змiну прiзвища, не вчинить пiд час лекцiї демонстрацiї" скандалу?

    М а з а й л о

    - Уб'ю!

    М а з а й л и х а

    - Минасю, яка грубiсть!

    М а з а й л о

    - Ну, вигоню з дому!

    Д о ч к а


    - Ой, папо, ой, тiльки, папо! Який ти... Та краще до публiкацiї помовчати. З'яви собi: ти вибираєш прiзвище - Мокiй нiчого про це не зна, розумiєш? Ти береш лекцiї "правильних проiзношенiй" - Мокiй не зна, розумiєш? Тим часом я i мама скликаємо родичiв на сiмейну раду - Мокiй не зна...

    М а з а й л и х а

    - Сестру мою Мотю з Курська. Дочка

    - Можна буде ще дядька Т а р а са з Києва.

    М а з а й л и х а жахнулася:_

    -_ Т а р а са Мазайла? Господь з тобою!.. Та чи не в нього наш Мокiй i вдався? Там такий, що в нього кури по-українському говорять.

    Д о ч к а


    - Без дядька Т а р а са! Т ь о т я i ми натиснемо на Мокiя, розумiєш, папо?


    М а т и

    - Та Мотя одна на нього подiє!.. Хiба ти, Минасю, не знаєш, як вона вмiє взагалi?


    Д о ч к а


    - Крiм того, ще один план є на Мокiя вплинути... Не вiриш? А хочеш, папо, i вiн за тиждень-два кине свої українськi мрiї? От давай! Тiльки ти мовчок. Розумiєш?


    Жiнка нервово:_

    -_ Мино!

    Д о ч к а

    - Абсолютний мовчок на два тижнi. Не вiриш? Ну, на тиждень, папочко!

    Жiнка погрозливо:

    -_ Мин-но!

    Дочка, поцiлувавши батька:

    -_ Пане Сiренський! Розов! Де Розе! Тюльпанов! Ну?

    М а з а й л о

    - Ну, гаразд. На тиждень... (В люстро)._ Все одно я скоро скажу... Прощай, Мазайло! Здрастуй...

    _

    8__

    В цей момент пiдвищений, радiсний голос М о к i ї в:

    -_ ...Мазайло-Квач, наприклад.

    Вирвався з рипом дверей. М о к i й вийшов з У л е ю.


    Не помiтивши навiть батька, переконував далi, агiтував Улю:

    -_ Мазайло-Квач, Улю! Це ж таке оригiнальне, демократичне, живе прiзвище. Це ж зовсiм не те, як якесь заяложене, солодко-мiщанське: А р е н с ь к и й, Ленський, Юрiй Милославський... Взагалi українськi прiзвища оригiнальнi, змiстовнi, колоритнi... Рубенсiвськi - от! Убийвовк, наприклад, Стокоз, Семиволос, Загнибога. Загнибога! Прекрасне прiзвище, Улю! Антирелiгiйне! Це ж не те, що Богоявленський, Архангельський, Спасов. А нiмецькi хiба не такi, як українськi: Вассерман - вода-чоловiк, Вольф - вовк. А французькi: Лекок - пiвень.

    У л я обернулася до Рини:_

    -_ Ми йдемо в кiно!


    ДРУГА ДIЯ

    Два днi згодом Р и н а допитувала в Улi


    (перед люстром):

    -_ Ну, як же ти не знаєш, ой, Улю. Ти ж з ним в кiно ходила?

    - Вчора i завчора.

    - Зельтерську воду пила з ним, ти кажеш?

    - Навiть iз сиропом...

    - Печення вiн тобi купував?

    - Аж п'ять, Рино!

    - До самого дому провiв?

    - До ворiт. Ще й постояв трохи.

    - I ти не знаєш, як вiн - закохався чи?..

    В Улi аж рум'янець спахнув. Перебила Рину рухом-словом:

    -_ Стривай, Ринко!

    Р и н а вичiкувальним голосом:

    - Ну?


    - Стривай, я скажу... Як пили ми пiсля кiно воду, я на нього глянула, отак... Вiн на мене - отак. Сказав, що по-українському "зрачки" "чоловiчками" звуться.


    - Ну?


    - Тодi, як iшли додому, я, ти знаєш, спотикнулась, а вiн - хоч би тобi що. Тiльки спитавсь, чи не читала я думи про втечу трьох братiв? Там, каже, є такi слова: "свої бiлi нiжки на сире корiння, на бiле камiння спотикає". От, каже, де збереглася українська мова.

    - Ну?


    - Тодi, як повела я його через сквер (це той, де, знаєш, завжди сидять i цiлуються), вiн сказав: як-то прекрасно оповiла українська мова кохання: я покрию, каже, свого милого слiдочок, щоб вiтер не звiяв, пташки не склювали...


    - Ну?


    - А як вела його повз тих, що, знаєш, уже лежали, вiн сказав, як українська мова до того ще й дуже економна та стисла: одна рука в голiвоньку, каже, а друга - обняти...


    - Ну?


    - А бiля ворiт, як уже розставатися, сказав вiн менi: ваше прiзвище Розсоха - знаєте, що таке "розсоха"? Показав на небо - он Чумацький Шлях, каже, в розсохах є чотири зiрки - то криниця, далi три зiрки - то дiвка пiшла з вiдрами, в розсохах, каже... А тодi подивився менi в очi глибоко-глибоко...

    - Ну? Ну?


    У л я зiтхнула:

    -_ Попрощався i пiшов... Ти не скажеш, Рино, як вiн - чи хоч трохи закохався, чи...


    Р и н а

    - Та я тебе про ще питаю, Улько, тебе... Оя, яка ж ти дурна, розумiєш?


    У л я

    - Коли я дурна, а ти розумна, то скажи менi, що б ти сказала, коли б ти була я, а я - ти, себто, коли б вiв тебе отак проводжав?

    - Що б я сказала?

    - Так.


    - Коли б я була ти, а ти - я?

    -Так.


    Р и н а осiклась, поморщила лоба. А У л я як У л я - зрадiла:

    -_ Ага! Ага!.. I ти б не знала, що сказати, Рнно!

    Р и н а

    - Ну да ж! Бо коли б я була ти, то теж була б дурна.

    У л я образилась:

    -_ Як так, то тебе бiльше не питатиму, i ти меве не питан...

    Р и н а

    - Улюню, ти не дурна! Золотко, не сердься... Бо й я не знаю... Тiльки знаєш що? Менi здається...

    У л я

    Ну?


    Р и н а

    - Вiн, кажеш, заглянув тобi в вiчi, як пили зельтерську?

    - Так.


    - I бiля ворiт, як розставались?

    - Глибоко заглянув...

    - Менi здається, що вiн закохався.

    У л я в люстро:_

    -_ Що ти кажеш, Рино?

    Р и н а

    - От на! Принаймнi закохується. Тiльки ти. Бога ради, поспiши, Улюню, прискор цей процес, розумiєш? Треба, щоб вiн взагалi не вкраїнською мовою мрiяв, а тобою, золотко, твоїми очима, губами, бюстом тощо... Ну зроби так, Улю, ну що тобi стоїть?


    У л я

    - I зробила б, може, та коли ж вiн чудний такий. Ну чим ти на нього вдiєш? Коли навпаки - вiн на тебе словами отими тощо... аж пахне.

    Р и н а

    - Вiн на тебе словами, вiршами, iдеологiєю, а ти на нього базою, розумiєш? Базою... Тим-то i поклалась я на тебе, Улько, що ти маєш такi очi, губи, взагалi прекрасну базу маєш. Крiм того, мене ти слухатимеш, моєї поради. Так, Улюню, так?

    У л я випнулась уся. Зiтхнула. Мовчки поцiлувала Рину._

    Р и н а

    - Так!.. Добре, серце, що ти сьогоднi надiла бiльш прозористi панчохи, розумiєш? За новою модою. До того ж вони й на колiр кращi - якiсь манливi, теплi... Чудесно!


    У л я перед люстром:_

    -_ Що ти кажеш?

    Р и н а

    - Чудесно, кажу, i кличу Мокiя...

    У л я, звичайно, за серце, до люстра:_

    -_ Рино, хвилинку!..

    Та Р и н а вже без уваги на те. Пiшла, покликала Мокiя:_

    "Моко! Тебе на хвилинку просить У л я. Сама вийшла._

    _

    2__

    Увiйшов М о к i й. Певно, читав, бо з книжкою, олiвцем i сантиметр у руках:_

    -_ Гм... це ви?

    У л я

    - Я... по книжку... А ви думали хто?

    М о к i й

    - Думав, що це... ви.

    В У л i забринiло в грудях:_

    -_ Серйозно?.. А я по книжку до вас.

    - По яку?


    У л я трошки розгубилась:_

    - По яку? Взагалi по українську книжку.

    У Мокiя забринiло в грудях:_

    -_ Серйозно? Дуже приємно. Радiю вам, Улю.

    - Серйозно?


    - Серйозно. Якої ж вам книжки дати? З поезiї? З прози? З наукових, соцiально-економiчних?


    - Котру можна буде.

    - Вибирайте.


    - Ну, дайте... яку ви хочете.

    М о к i й зворушено:_

    -_ Та я б хотiв, щоб ви всi їх перечитали, Улю!

    - А це у вас яка?

    - Це?.. Це книжка з української етнографiї та антропологiї.

    У л я вже не знала, що далi казати, та:

    - Серйозно?

    М о к i й

    - Подивiться.

    У л я подивилась:

    - Гарна книжка - в палiтурках i, здається, з золотим обрєзом...

    М о к i й

    - А знаєте, як по-вкраїнському сказати: з золотим обрєзом?

    - Ану, як?


    М о к i й пiднесено:

    -_ Книжка з золотими берегами. Правда, прекрасно?

    - Надзвичайно!

    - А що iще можна сказати про матерiю, що вона з берегами. Фартух дорогий - золотi береги.


    У л я щиро:

    -_ Прекрасно!

    М о к i й зрадiло:

    - Серйозно?

    У л я цiлком, щиро:

    -_ Надзвичайно! Фартух дорогий, золотi береги... А скажiть, як буде по-вкраїнському "чулки з розовой каемкой" ? Отакi, як у мене. Ось...

    Хотiла показати, та засоромилась. Похилилась.


    М о к i й того майже не помiтив. Ще бiльш пiднесено:

    -_ Панчохи з рожевими бережками.

    У л я

    - Надзвичайно!

    М о к i й ще бiльше запалився:

    -_ А то ще кажуть: миска з крутими берегами. Або пустився берега чоловiк, по-руському - на проiзвол судьби. Або, нарештi, кажуть, берега дати... Наприклад, треба українськiй неписьменностi берега дати! Ах, Улю. Як ще ми погано знаємо українську мову. Кажемо, наприклад: потяг iде третьою швидкiстю, а треба - поїзд третiм погоном iде. Погiн, а не швидкiсть. А яка ж вона поетична, милозвучна, що вже багата... Та ось вам на одне слово "говорити" аж цiлих тридцять нюансових: говорити, казати, мовити, балакати, гомонiти, гуторити, повiдати, торочити, точити, базiкати, цвенькати, бубонiти, лепетати, жебонiти, верзти, плести, герготати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотiти...

    Вже втретє дзвонив у сiнях дзвоник, коли Мокiй та У л я почули.

    Пiшла одчинити У л я.

    _

    З__

    Вернулась i з нею увiйшла суха, потерта якась дама

    

... ... ...
Продолжение "П'єси (Збiрка)" Вы можете прочитать здесь

Читать целиком
Все темы
Добавьте мнение в форум 
 
 
Прочитаные 
 П'єси (Збiрка)
показать все


Анекдот 
Идет парень. Впереди идет девушка, выглядит ну просто ОБАЛДЕННО!!! Догоняет ее и говорит: - Девушка, кажется нам с Вами по пути! - Не думаю.. я ж не нах@й иду!..
показать все
    Профессиональная разработка и поддержка сайтов Rambler's Top100