Микола Кулiш - Кулш - П'єси (Збiрка)Проза и поэзия >> Литература ближнего зарубежья >> Украинская литература >> Современная украинская проза >> Микола Кулiш Читать целиком Микола Кулiш. П'єси (Збiрка)
------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
Є, є - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
Ї, ї - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
** МИНА МАЗАЙЛО **
КОМЕДIЯ
ПЕРША ДIЯ
_1_
Нарештi У л я прийшла. Р и н а до неї, од люстра:
-_ Ой, Улю, ой, тiльки Улю, i тобi не сором! Я жду тебе, жду, жду!
Нерви як не луснуть, серце знемоглося. Ти не можеш з'явить собi, що в нас
у кватирi робиться! Це ти купила новi рукавички? За скiльки?.. Що тiльки,
Улю, робиться! Братик мiй Мокiй уже збожеволiв од своєї укрмови, ти
розумiєш?
У л я тiльки на дверi - i собi до люстра.
Виглянулась. Примружила очi:
-_ За три сорок!
Р и н а до люстра. Зробила трагiчнi очi:
-_ I, мабуть, уб'є папу. За три сорок? Дешево... Або папа його, бо вже
третя лампочка перегорiла - так пише по-українському, цiлу нiч пише, ти
розумiєш, навiть вiршi пише!
У л я повернулася од люстра:
-_ Що ти кажеш?
Р и н а до люстра, перехрестилась:_
-_ От на! А папа не те що од Мокiя укрмови слухати не хоче, а навпаки -
наше малоросiйське прiзвище змiнити хоче i вже напитує собi вчительку, щоб
могла навчити його правильно говорити по-руському, наприклад, не "сапоги",
а "спаг'i"...
У л я навiть од люстра вiдiйшла:_
-Так?
Р и н а
- А Мокiй не тiльки не зна про це, а навпаки - мрiє, ти розумiєш, мрiє
до нашого прiзвища Мазайло додати ще Квач.
У л я аж сiла:_
-_ Та що ти кажеш?
- А папа ще зранку пiшов до загсу на вивiдки, чи можна змiнити прiзвище
i чи має вiн право заставити Мокiя, ти розумiєш? Мокiй про це нiчого не
зна, розумiєш? Мама пише секретного в цiй справi листа до тьотi Мотi в
Курськ, щоб Т ь о т я Мотя негайно (гукнула в дверi. "Мамо, на
хвилинку!.." До Улi)_ якнайскорiше приїхала, ти розумiєш? Розумiєш тепер,
що в нас у кватирi робиться!
2_
Увiйшла М а т и. Р и н а до неї:
-_ Ти написала листа?
М а т и
- Уже й одiслала.
Р и н а
- Жаль! Я оце подумала; нiхто й не подума, що одного листа мало. Треба
телеграму! (Нервово заломила руки, подивилась у люстро, як вийшло)._ Треба
негайно телеграму вдарити! Те-ле-гра-му!
М а т и теж заломила руки. В люстро:
-_ Навiщо телеграму, коли я вже витратила десять копiйок, послала
листа?
Р и н а
- Ой мамо, яка ти їй-богу!.. Та поки там Т ь о т я одержить листа, ти
знаєш, що у нас тут статися може? Знаєш?.. (Виразно)._ Все! А ти кажеш -
навiщо... Зараз пiди й напиши!
М а т и пiшла. _
У л я
- Слухай, Ринко! Невже i прiзвище в загсi мiняють?
- А ти думала де? Тiльки в загсi! Прiзвище, iм'я, по батьковi, все
життя тепер можна змiнити тiльки в загсi, розумiєш? Ой Улю, ой Улюнюi Коли
ти мене любиш, зроби так, щоб Мокiй закохався у тебе. Може, вiн кине свої
українськi фантазiї, може, хоч прiзвище дасть помiняти...
- Ха-ха! Хiба це поможе?
- Поможе. Закохуються ж так, що на розтрату йдуть, про партiю
забувають, i не абихто... Улюню! Золотко!
- Ти серйозно?
- Серйозно.
- Не зможу я цього зробити.
- Чого?
- Ну, просто не зможу. Хiба я така?
- Зможеш! У тебе чарiвнi очi, чудеснi губи, прекрасний бюст. Ти його
одним махом закохаєш.
- Це тобi так здається.
- От на! Вiн менi навiть якось сам казав, що в тебе напрочуд гарнi очi.
- Серйозно?
- Серйозно! Тим гарнi, казав, що iнодi нагадують два вечiрнi озерця в
степу.
У л я в люстро:_
-_ Що ти кажеш?
- От на!
У л я роздумливо, мрiйно:_
-_ Два вечiрнi озерця.
Р и н а пiдкреслено:_
- Не забувай - у степу.
У л я роздумливо, критично:_
-_ Два вечiрнi озерця, с. Хоч це й поетично, проте... Знаєш, яку партiю
знайшла собi Оля Семихаткова?
- Ну?
- Комунiста. Молодий ще, ще двадцяти трьох нема, але стаж надзвичайний!
Щолiта вiдпочиватиме в Криму.
А там не два озерця - море. Два моря! Чорне й Каспiйське. Крiм того,
вiн сам з металiстiв, мускулатура в нього... Ола каже, як обiйме - щось
надзвичайне: немов, каже, гарячий удав... А кругом немов тропiчний лiс.
Температура - сорок.
Р и н а
- Отож почни з Мокiя, Улько, - практику М а т имеш, як треба
закохувати. Думаєш, Оля Семихаткова ото так зразу й взяла комунiста?
Практику мала - з комсомольцями тощо. А наш Мокiй теж у комсомолi скоро
буде, розумiєш?
У л я зацiкавлено:_
-_ Серйозно?
- Вже на збори ходить.
З__
Увiйшла М а т и. _
Р и н а
- Написала?
М а т и
- "Курськ, Корєнний ринок, 36, Мотронi Розторгуєвiй. Негайно, негайно
приїзди. Подробицi листом. Сестра Лина". Я вмисне написала двiчi
"негайно", щоб вона, як тiльки одержить телеграму, так щоб i їхала...
Р и н а
- А подробицi листом навiщо?
М а т и
- Як навiщо? Щоб з них наперед довiдалась, що ж таке у нас робиться...
Р и н а
- Ну, то вона й ждатиме листа.
М а т и з досади прикусила язика. Тодi:_
-_ То я хотiла, щоб не пропали тi десять копiйок, що на листа
витратила.
Р и н а
- Дай я покажу, як писати! (Вголос)._ "Курськ, Корєнний" - це так,
ринок можна викинути, знають i так. (Подумала)._ "Мрiя воскресла. папа
мiняє..."
М а т и
- Не папа, а Мина. Телеграма од мене.
Р и н а
- Не заважай! Менi нiколи!.. "Мрiя воскресла. Мина мiняє прiзвище.
Мокiй збожеволiв укрмови. Станеться катастрофа. Приїзди негайно". (До
матерi)._ Розумiєш тепер, як треба писати? На, перепиши й одiшли! (М а т и
вийшла, Р и н а до Улi)._ Тепер ти розумiєш? Жах! Ой, Улюню! Молю тебе,
благаю - закохай!
У л я схвильовано:
-_ Ну як я почну, чудiйко ти? Сама знаєш, який вiн серйозний, ще й
український. Ну як до його пiдступитися? З якого боку?
- З якого?
- Так.
- З українського.
- Не розумiю. Як це?
- А так, що тiльки з українського.
У л я подумала:
-_ Ти, я бачу, Рино, дурна. Та в нього ж iншого боку нема, а ти кажеш:
тiльки з українського. Вiн же з усах бокiв український.
Р и н а подумала. Раптом:
-_ Ха-ха! Ти дурна!
- Серйозно?
- Серйозно дурна! А я що тобi кажу? Тiльки з українського. Це й
означає, що в нього другого боку нема, що вiн кругом український.
У л я розсердилася:
-_ Як так, то й розумiти не хочу! Взагалi! Бо все це дурницi взагалi.
Р и н а побачила - лихо:
-_ Улю! Золотко! Ти не дурна!
У л я до люстра:_
-_ Не хочу! Не можу! Не знаю, як...
- Я покажу, як. Ось я зараз покличу його i покажу, як почати.
- Нi, нi!
- Побачиш, що зможеш. Ось зараз покличу. Вiн зразу розсердиться,
нахнюпиться, це правда. Та я знаю, як до нього пiдiйти, з якої сторони вiн
одмикається. Дурненька, не бiйся! Я тобi дам потайний ключик, я покажу
стежечку до його сердечка.
- Нi, нi! Я не розумiю! не розумiю!
Тодi Р и н а натхненно, з викликом:_
-_ Не вiриш? А хочеш, Улько, i вiн тебе поведе сьогоднi в кiно?
Як усяка Уля, У л я - кiноманка:
-_ Ти серйозно?
Р и н а не така, щоб назад.
Перехрестилась, немов збираючись у воду пiрнути:
-_ От на! Тiльки ти, Улю, не зiрвись. Що не казатиму я, то немов з
твого бажання, розумiєш? Можеш навiть мовчати, тiльки пiдтакни коли, кивни
головою, усмiхнися. А далi - сама побачиш... (Постукала в дверi до брата).
_Моко, вийди на хвилинку! Чуєш, Моко?
У л я ледь чутно, самими рухами:
-_ Рино, не треба! Золотко, не треба! (Побачила, що та не слуха,
пiдбiгла до люстра. Очевидно, хотiла зробити очi озерцями. Не вийшло.
Вхопилась за серце)._
4_
Увiйшла м а т и. До Рини голосно й авторитетно:
-_ Т ь о т я не одержить такої телеграми!
Р и н а
- Цс-с... Чого?
М а т и тихше:_
- А того, що в нiй тринадцять слiв, ти розумiєш? Треба скоротити.
5_
Увiйшов М о к i й, юнак з чорним висипом, пiд носом i по пiдборiддю, з
мрiйними, але злими очима. Хотiв гримнути на сестру, та побачив, що вона
не сама:
- Ну?
Р и н а зробила знак матерi, щоб та негайно вийшла.
М а т и вийшла.
Р и н а до брата:
-_ Ти, здається, знайомився колись. Моя подруга - У л я Розсоха.
У л я самими губами:
-_ Розсохина.
Р и н а з натиском:
-_ Розсоха.
М о к i й незграбно подав руку:
- Гм...
Р и н а
- На хвильку, Моко. Улi страшенно вподобалось українське слово -
бразолiйний, а я не знаю, що воно означає. Яка його тяма?
М о к i й хмуро, недовiрливо:
-_ Бразолiйний, ти хочеш сказати?
Р и н а до Улi:_
-_ Як, Улю?.. Ах, так! Бразолiйний! Бразолiйний!
М о к i й уважнiше подивився на Улю. Кахикнув._
Тодi глухо:_
-_ Бразолiйний - темно-синiй (До сестри)._ Бiльш нiчого? (Взявся йти)._
Р и н а до Улi:_
-_ Бразолiйний - темно-синiй, розумiєш, Улю?! (До брата)._ У л я каже,
що воно звучне таке, свiже - бразолiйний. Бразолiйний.
М о к i й до Улi. Стримано:
-_ Ви де чули чи вичитали це слово?
У л я розгубилась:
-_ Я?.. Я не зна... Воно менi просто взяло i вподобалось...
Р и н а перехопила:
-_ Улi ще одне подобалось слово... (До Улi)._ Яке ще тобi подобалося
слово? Здається... ну, як? "Бринить" ти казала?
У л я
- "Бринить".
Р и н а
- Що таке "бринить", Моко?
М о к i й м'якше:
- А,_ "бринить". По-руському - "звучить". Та тiльки одним словом
"звучить" його перекласти не можна. "Бринить" має... (До сестри,
нахмурившись). _Стривай! Ти мене колись за це слово вже питала...
Р и н а здивовано:
- Я?
М о к i й суворiше:_
-_ Авжеж, питала. Просила, щоб я пiдлоги за тебе натер, i перед тим
питала.
Р и н а
- Невже питала? Тепер пригадую. (До Улi). _Пам'ятаєш, ти вже раз у мене
за це слово питала... (До брата)._ А я у тебе спитала для Улi, та забула.
(До Улi). _Пам'ятаєш?
У л я
- Аж двiчi! Р и н а сказала, що ви добре знаєте українську мову, а менi
саме тодi вподобалось це слово, i воно менi, не знаю чого, страшенно
вподобалось. Спитала у Рини: що таке... "звучить"?
Р и н а перебила:
-_ "Бринить"! Отодi я, Моко, й спитала тебе. Ну да ж. Ти ще, пригадую,
сказав, що "бринить" - якесь надзвичайне слово...
М о к i й до Улi:
-_ "Бринить" має декiлька нюансiв, вiдтiнкiв. По-українському кажуть:
орел бринить. Це означає - вiн високо, ледве видко - бринить.
У л я примружила очi. Р и н а до Улi:
- Ти розумiєш?
У л я кивнула головою. М о к i й м'якше:
-_ Можна сказати - аеро бринить. А от iще кажуть: снiжок бринить. Це як
випаде, а тодi зверху, в повiтрi, ледве примiтний такий, бринить.
Р и н а до Улi:
-_ Ти розумiєш?
У л я нiжно всмiхнулась. М о к i й розворушився:
-_ Або кажуть - думка бринить. Це треба так розумiти: тiльки-тiльки
береться, вона ще неясна - бринить. Спiв бринить. Це, наприклад, у степу
далеко ледве чутно пiсню...
У л я мрiйно:
-_ Бринить.
М о к i й з гумором:
-_ Губа бринить. Так на селi й кажуть: аж губа бринить, так цiлуватися
хоче.
У л я
- А знаєш, Рино? Менi справдi вподобалось це слово.
Р и н а
- Серйозно?
У л я
- Серйозно!
Р и н а
- Браво! Ти, я бачу, тепер зрозумiла, як i що. (До Мокiя)._ Мiж iншим,
У л я страшенно любить українськi кiнокартини i написи... каже, що вони
якiсь... (До Улi). Якi, Улю?
У л я
- Надзвичайнi.
Р и н а до Мокiя:
- Ти розумiєш?
М о к i й
- На жаль, гарних українських кiнокартин дуже мало... Дуже мало!
Р и н а
- Оце ж вона й прийшла спитати, про оце ж i просить, щоб я з нею пiшла
сьогоднi в кiно. А менi нiколи, розумiєш?
М о к i й
- Гм... Бачиш, менi треба сьогоднi ввечерi на комсомольськi збори... На
жаль, не можу, бо треба на комсомольськi збори... Я пiшов би, та менi
треба на збори комсомолу.
Р и н а
- Я б сама з нею пiшла, та коли ж її цiкавить не так картина, як написи
до неї: чи чистою укрмовою написано, чи робленою, чи попсованою... (До
Улi). Я_ не знаю, чого тебе це цiкавить.
У л я здивовано:
-_ Мене?
Р и н а
- Не однаково - чи чистою, чи робленою?..
М о к i й
- Авжеж, не однаково! От, наприклад, написи в "Звенигорi" - краса!
Стильнi, поетичнi, справжньою українською мовою писанi. А подивiться ви на
написи по других кiнокартинах. Олива з мухами! Немов навмисне псують таку
прекрасну, таку милозвучну мову...
Р и н а до Улi:
-_ От хто б тобi розказав, Улю! От хто б вiдповiв на всi твої щодо
української мови запитання!
М о к i й до Улi:_
-_ Бачите, менi треба на збори комсомолу... А вас справдi цiкавить все
це? Українська мова i... взагалi?
У л я
- Взагалi страх як цiкавить!
Р и н а
- Як стане коло української афiшi: читає-читає, думає-думає, чи
справжньою мовою написано, чи фальшивою... Я гукаю - Улю! Улю!
М о к i й до Улi, приязно:_
-_ Серйозно?
У л я почервонiла:_
-_ Серйозно!
М о к i й
- А знаєте, я сам такий. Побачу ото неправильно писану афiшу, вивiску
або таблицю - i досади тобi на цiлий день. А якi жахливi афiшi
трапляються, як перекручують українську мову...
У л я
- Серйозно?
М о к i й
- Серйозно перекручують! Серйозно!.. Та ось я вам покажу одну таку
афiшку - помилуєтесь. (Побiг i вернувся, щоб справити чемнiсть)._ Вибачте,
я зараз... На хвилинку... Такої афiшки ви ще... (Побiг)._
Р и н а до Улi:_
-_ А що?! Ще один захiд - i ти, Улько, сьогоднi в кiно. Ти тепер
розумiєш, як з ним треба поводиться? От тiльки забула я попередити тебе,
що не всяке українське вiн любить, розумiєш? Раз на iменини, думаю, що
йому купити, який подарунок? Купила малоросiйську сорочку й штани. Так ти
знаєш, сокирою порубав.
У л я пошепки:
-_ Що ти кажеш?
- От на... От що, Улюню! Ти котись зараз просто до нього в кiмнату,
розумiєш? Бо тут вiн покаже тiльки афiшу, а там у нього словники, книжки.
Хвильовi всякi. Тичини. Хоч до вечора розпитуйся, залюбки вiдповiдатиме.
Побачиш яку книжку - i питай. Побачиш там Хвильового i питай, а тодi в
кiно. Ну, а там ти вже сама знаєш, як i що. Iди! Дай я тебе перехрещуi
У л я до люстра. Вiд люстра пiд хрест.
Тодi раптом стала:
- А_ що, як не так спитаю? Не попаду на його смак?
Р и н а
- Попадеш.
У л я
- Ну як? Як? Коли менi здається, що "Стоїть гора високая" краще за
Тичину.
Р и н а на мить замислилась, потьмарилась.
Раптом обличчя Тi засвiтилося:
-_ Прекрасної Оце i май на увазi: що тобi подобається, те йому не
подобається, i навпаки, розумiєш?
У л я добрала розуму:
-_ А не помилюся?
Р и н а
-Нi!
У л я боязко пiдiйшла до Мокiєвих дверей.
Постояла. I таки пiшла.
Р и н а до люстра:
- Ху! Слава Богу.
6_
Увiйшла М а т и.
Р и н а
- Ну, що там у тебе з телеграмою? Написала?
М а т и
- Вже й одiслала. Домаху попросила, щоб вiднесла. Тiльки я скоротила...
Р и н а
- Як же ти скоротила?
М а т и
- Так, як я одна тiльки вмiю. Вийшло коротко й дешево. Ось копiя:
"Курськ, Корєнний, 36. Катастрофа. Мока українець. Приїзди. Лина. Негайно
приїзди". Все...
Р и н а
- Ха-ха! Та Т ь о т я нiколи не одержить такої телеграми!
М а т и
- Не вигадуй дурниць! Це тобi досадне за тринадцять?
Р и н а
- Та кому телеграма? Корєнному ринковi?
М а т и
- Тьотi ж: Корєнний, 36, Катастро...
Прикусила язика, аж позеленiла. Тодi:_
-_ Ну що ж тут такого? На Корєнному ринку здогадаються, що ця телеграма
до тьотi Мотi.
Р и н а за копiю:_
- Ослице! Дай я допишу!
М а т и вирвала назад:
-_ Я сама!
Р и н а
- Дай, кажу!
М а т и
- Я сама, кажу!
Знову задзвонив дзвоник. Тепер уже М а т и вискочила в коридор.
Повернулась блiда, ще бiльш схвильована:
-_ Папа прийшов...
7_
Ускочив М а з а й л о.
Подивився гарячими, натхненними очима:
-_ Дайте води! (Випив води. Помацав серце)._ Думав, не переживе...
М а з а й л и х а i Р и н а
- Ну?
- Не мiняють?
М а з а й л о
- По радiо читають, в анатомiях пишуть: серце - орган, що гонить кров,
орган кровогону. Нiчого подiбного! Серце - це перш за все орган, що
передчува i вгадує. Однинi вiрю йому, а бiльш нiкому в свiтi. Серйозно
кажу!
М а з а й л и х а та д о ч к а й собi за серце:
-_ Помiняли?
- Не мiняють?
М а з а й л о
- Ще як я пiдходив до загсу - думалось: а що, як там сидить не
службовець, а українець? Почує, що мiняю, так би мовити, його українське -
i заноровиться. На зло тобi заноровиться. I навпаки думалось: а що, як
сидить такий, що не тiльки прiзвище, всю Україну змiнив би? А що, як i
такий, що що йому, до твого прiзвища - до себе вiн байдужий пiд час
служби, себто сидить, нiчого не бачить i себе не помiча? А що, як такий,
думалось, що почне з дiда-прадiда? А що, як не той, i не другий, i не
третiй?.. А що, як i той, i другий, i третiй?.. I серце, серце вже тодi
передчуло. Там сидiв... (Випив води}._ Од усiх вищезгаданих середнiй.
М а з а й л и х а
- Которий же?
- Середнiй од усiх, кажу! Арихметично середнiй, помоєму. Увiйшов...
Р и н а
-Хто?
М а з а й л о
- Я! Вiн сидiв. Спитав сухо, якимсь арихметичним голосом: "Вам чого?" Я
до нього - i раптом вiдчув, що вся кров менi збiгла в ноги i стала. А
серце, як дзвiн на пожар, бев-бев-бев... i десь, немов як справдi пожар,
зайнялося. Палахкотить... Питаю i не чую свого голосу: чи можна, кажу,
змiнити прiзвище? Вiн подивився i знов: "Вам чого?" - арихметичним
голосом. Як чого? Як чого? - заскакало огненно в головi. Двадцять три
роки, кажу, носю я це прiзвище, i воно, як вiспа на життi - Мазайло!.. Ще
малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регiт взяли:
Мазайло! Жодна гiмназистка не хотiла гУ л яти - Мазайло! За репетитора не
брали - Мазайло! На службу не приймали - Мазайло! Од кохання вiдмовлялися
- Мазайло! А вiн знову: "Вам чого? - питаю".
М а з а й л и х а
- Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова, чом не сказав?
Р и н а
- I тепер смiються, регочуть - Мокрина Мазайло, не сказав?
М а з а й л о
- Я нiчого не сказав. То менi лише здавалось, що питаю, кажу. А вийшло
так, що я став перед ним i мовчав.. Менi зацiпило...
М а з а й л и х а
- Було б голкою вколотися.
М а з а й л о
- Хтось одвiв мене до дверей. Все - як у туманi. Не знаю, де я, чого
прийшов. Серця вже не чую. I раптом воно тьох! - перед очима якесь писане
оповiщення... Немов не я, немов хтось iнший за мене чита - (серце!).
Список осiб, що мiняють своє прiзвище. Минько Панас на Мiнервина Павла.
Читаю, не розумiю. Вайнштейн Шмуель-Калман-Беркович на Вершиних Самiйла
Миколайовича - читаю; Засядь-Вовк на Волкова, читаю, Iсидiр Срайба на
Алмазова, i тут все прояснилось. Я зрозумiв, де я i чого прийшов,
повернувся назад, питаю i чую свiй голос: скажiть, чи можна змiнити своє
прiзвище i як? I чую арихметичний, щодалi симпатичнiший: "Можна!" Отак i
отак... Ура! - крикнуло серце.
Р и н а радiсно i разом погрозливо:
- Цс-с-с. (Показала на дверi, де Мокiй).
М а з а й л о натхненно, але тихiш:
- Вра! Вдарило, задзвонило, як на Великдень... (Поцiлував жiнку). Отак!
(Дочку). Отак (знов жiнку) i отак!
М а з а й л и х а, мало не плачучи з радостi:
-_ Яке ж тобi прiзвище дадуть, Минасю?.. Яке? Р и н а
- Було б попросити i нам Алмазова...
М а з а й л о, немов диригуючи над якимсь невидимим хором:
-_ Отак i отак! Виберiть прiзвище, яке до вподоби.
Жiнка i дочка руками, мов крилами птицi, наввипередки:
-_ Сiренєв! Сiренський!
- Розов! Де Розе!
- Тюльпанов!
- Фон Лiлiєн!
М а з а й л о, диригуючи:
-_ Подайте заяву. На два рублi марок. На публiкацiю тиждень чи два.
Все! (По паузi, погладивши серце). _Думав, не переживе.
М а з а й л и х а
- З Мокiем що робити, Минасю? Вiн ж" i слухати не захоче...
М а з ай л о раптом перестає диригувати. Потемнiв:
-_ Вiн ще не знає?
М а з а й л и х а
-Нi!
М а з а й л о
з радiсним гнiвом:
-_ Заставлюї Виб'ю з голови дур українськийi А як нi - то через труп
переступлю. Через труп!.. До речi, де вiн? Покличте його! Покличте
негайної (Гукнув)._ Мо-кiю! Чуєш? Гей, ти!
Дочка спинила:
-_ Папо, поки що йому про це нi слова! До публiкацiї, розумiєш?
М а з а й л о
- Тепер не боюсь! Не боюсьi Бо тричi звертавсь я до загсу, тричi, тричi
допитував... Аж нiчого вiн не може вдiяти. Маю повне, необмежене право
змiнити не то що своє прiзвище - по батьковi й дiдове iм'я й прiзвище.
Чула?.. Та пiсля цього... Мокiю!
Д о ч к а
- Ти, здається, маєш знайти собi вчительку?
М а з а й л о
- Правильних проiзношенiй?.. Вже знайшов! Найняв! В понедiлок прийде на
лекцiю... Прекрасна вчителька. Рафiнадна руська вимова... Прiзвище Б а р о
н о в а - К о з и н о.
М а з а й л и х а
- Яка краса!
Дочка до батька:
-_ I ти думаєш, що Мока, знаючи про змiну прiзвища, не вчинить пiд час
лекцiї демонстрацiї" скандалу?
М а з а й л о
- Уб'ю!
М а з а й л и х а
- Минасю, яка грубiсть!
М а з а й л о
- Ну, вигоню з дому!
Д о ч к а
- Ой, папо, ой, тiльки, папо! Який ти... Та краще до публiкацiї
помовчати. З'яви собi: ти вибираєш прiзвище - Мокiй нiчого про це не зна,
розумiєш? Ти береш лекцiї "правильних проiзношенiй" - Мокiй не зна,
розумiєш? Тим часом я i мама скликаємо родичiв на сiмейну раду - Мокiй не
зна...
М а з а й л и х а
- Сестру мою Мотю з Курська. Дочка
- Можна буде ще дядька Т а р а са з Києва.
М а з а й л и х а жахнулася:_
-_ Т а р а са Мазайла? Господь з тобою!.. Та чи не в нього наш Мокiй i
вдався? Там такий, що в нього кури по-українському говорять.
Д о ч к а
- Без дядька Т а р а са! Т ь о т я i ми натиснемо на Мокiя, розумiєш,
папо?
М а т и
- Та Мотя одна на нього подiє!.. Хiба ти, Минасю, не знаєш, як вона
вмiє взагалi?
Д о ч к а
- Крiм того, ще один план є на Мокiя вплинути... Не вiриш? А хочеш,
папо, i вiн за тиждень-два кине свої українськi мрiї? От давай! Тiльки ти
мовчок. Розумiєш?
Жiнка нервово:_
-_ Мино!
Д о ч к а
- Абсолютний мовчок на два тижнi. Не вiриш? Ну, на тиждень, папочко!
Жiнка погрозливо:
-_ Мин-но!
Дочка, поцiлувавши батька:
-_ Пане Сiренський! Розов! Де Розе! Тюльпанов! Ну?
М а з а й л о
- Ну, гаразд. На тиждень... (В люстро)._ Все одно я скоро скажу...
Прощай, Мазайло! Здрастуй...
_
8__
В цей момент пiдвищений, радiсний голос М о к i ї в:
-_ ...Мазайло-Квач, наприклад.
Вирвався з рипом дверей. М о к i й вийшов з У л е ю.
Не помiтивши навiть батька, переконував далi, агiтував Улю:
-_ Мазайло-Квач, Улю! Це ж таке оригiнальне, демократичне, живе
прiзвище. Це ж зовсiм не те, як якесь заяложене, солодко-мiщанське: А р е
н с ь к и й, Ленський, Юрiй Милославський... Взагалi українськi прiзвища
оригiнальнi, змiстовнi, колоритнi... Рубенсiвськi - от! Убийвовк,
наприклад, Стокоз, Семиволос, Загнибога. Загнибога! Прекрасне прiзвище,
Улю! Антирелiгiйне! Це ж не те, що Богоявленський, Архангельський, Спасов.
А нiмецькi хiба не такi, як українськi: Вассерман - вода-чоловiк, Вольф -
вовк. А французькi: Лекок - пiвень.
У л я обернулася до Рини:_
-_ Ми йдемо в кiно!
ДРУГА ДIЯ
Два днi згодом Р и н а допитувала в Улi
(перед люстром):
-_ Ну, як же ти не знаєш, ой, Улю. Ти ж з ним в кiно ходила?
- Вчора i завчора.
- Зельтерську воду пила з ним, ти кажеш?
- Навiть iз сиропом...
- Печення вiн тобi купував?
- Аж п'ять, Рино!
- До самого дому провiв?
- До ворiт. Ще й постояв трохи.
- I ти не знаєш, як вiн - закохався чи?..
В Улi аж рум'янець спахнув. Перебила Рину рухом-словом:
-_ Стривай, Ринко!
Р и н а вичiкувальним голосом:
- Ну?
- Стривай, я скажу... Як пили ми пiсля кiно воду, я на нього глянула,
отак... Вiн на мене - отак. Сказав, що по-українському "зрачки"
"чоловiчками" звуться.
- Ну?
- Тодi, як iшли додому, я, ти знаєш, спотикнулась, а вiн - хоч би тобi
що. Тiльки спитавсь, чи не читала я думи про втечу трьох братiв? Там,
каже, є такi слова: "свої бiлi нiжки на сире корiння, на бiле камiння
спотикає". От, каже, де збереглася українська мова.
- Ну?
- Тодi, як повела я його через сквер (це той, де, знаєш, завжди сидять
i цiлуються), вiн сказав: як-то прекрасно оповiла українська мова кохання:
я покрию, каже, свого милого слiдочок, щоб вiтер не звiяв, пташки не
склювали...
- Ну?
- А як вела його повз тих, що, знаєш, уже лежали, вiн сказав, як
українська мова до того ще й дуже економна та стисла: одна рука в
голiвоньку, каже, а друга - обняти...
- Ну?
- А бiля ворiт, як уже розставатися, сказав вiн менi: ваше прiзвище
Розсоха - знаєте, що таке "розсоха"? Показав на небо - он Чумацький Шлях,
каже, в розсохах є чотири зiрки - то криниця, далi три зiрки - то дiвка
пiшла з вiдрами, в розсохах, каже... А тодi подивився менi в очi
глибоко-глибоко...
- Ну? Ну?
У л я зiтхнула:
-_ Попрощався i пiшов... Ти не скажеш, Рино, як вiн - чи хоч трохи
закохався, чи...
Р и н а
- Та я тебе про ще питаю, Улько, тебе... Оя, яка ж ти дурна, розумiєш?
У л я
- Коли я дурна, а ти розумна, то скажи менi, що б ти сказала, коли б ти
була я, а я - ти, себто, коли б вiв тебе отак проводжав?
- Що б я сказала?
- Так.
- Коли б я була ти, а ти - я?
-Так.
Р и н а осiклась, поморщила лоба. А У л я як У л я - зрадiла:
-_ Ага! Ага!.. I ти б не знала, що сказати, Рнно!
Р и н а
- Ну да ж! Бо коли б я була ти, то теж була б дурна.
У л я образилась:
-_ Як так, то тебе бiльше не питатиму, i ти меве не питан...
Р и н а
- Улюню, ти не дурна! Золотко, не сердься... Бо й я не знаю... Тiльки
знаєш що? Менi здається...
У л я
Ну?
Р и н а
- Вiн, кажеш, заглянув тобi в вiчi, як пили зельтерську?
- Так.
- I бiля ворiт, як розставались?
- Глибоко заглянув...
- Менi здається, що вiн закохався.
У л я в люстро:_
-_ Що ти кажеш, Рино?
Р и н а
- От на! Принаймнi закохується. Тiльки ти. Бога ради, поспiши, Улюню,
прискор цей процес, розумiєш? Треба, щоб вiн взагалi не вкраїнською мовою
мрiяв, а тобою, золотко, твоїми очима, губами, бюстом тощо... Ну зроби
так, Улю, ну що тобi стоїть?
У л я
- I зробила б, може, та коли ж вiн чудний такий. Ну чим ти на нього
вдiєш? Коли навпаки - вiн на тебе словами отими тощо... аж пахне.
Р и н а
- Вiн на тебе словами, вiршами, iдеологiєю, а ти на нього базою,
розумiєш? Базою... Тим-то i поклалась я на тебе, Улько, що ти маєш такi
очi, губи, взагалi прекрасну базу маєш. Крiм того, мене ти слухатимеш,
моєї поради. Так, Улюню, так?
У л я випнулась уся. Зiтхнула. Мовчки поцiлувала Рину._
Р и н а
- Так!.. Добре, серце, що ти сьогоднi надiла бiльш прозористi панчохи,
розумiєш? За новою модою. До того ж вони й на колiр кращi - якiсь манливi,
теплi... Чудесно!
У л я перед люстром:_
-_ Що ти кажеш?
Р и н а
- Чудесно, кажу, i кличу Мокiя...
У л я, звичайно, за серце, до люстра:_
-_ Рино, хвилинку!..
Та Р и н а вже без уваги на те. Пiшла, покликала Мокiя:_
"Моко! Тебе на хвилинку просить У л я. Сама вийшла._
_
2__
Увiйшов М о к i й. Певно, читав, бо з книжкою, олiвцем i сантиметр у
руках:_
-_ Гм... це ви?
У л я
- Я... по книжку... А ви думали хто?
М о к i й
- Думав, що це... ви.
В У л i забринiло в грудях:_
-_ Серйозно?.. А я по книжку до вас.
- По яку?
У л я трошки розгубилась:_
- По яку? Взагалi по українську книжку.
У Мокiя забринiло в грудях:_
-_ Серйозно? Дуже приємно. Радiю вам, Улю.
- Серйозно?
- Серйозно. Якої ж вам книжки дати? З поезiї? З прози? З наукових,
соцiально-економiчних?
- Котру можна буде.
- Вибирайте.
- Ну, дайте... яку ви хочете.
М о к i й зворушено:_
-_ Та я б хотiв, щоб ви всi їх перечитали, Улю!
- А це у вас яка?
- Це?.. Це книжка з української етнографiї та антропологiї.
У л я вже не знала, що далi казати, та:
- Серйозно?
М о к i й
- Подивiться.
У л я подивилась:
- Гарна книжка - в палiтурках i, здається, з золотим обрєзом...
М о к i й
- А знаєте, як по-вкраїнському сказати: з золотим обрєзом?
- Ану, як?
М о к i й пiднесено:
-_ Книжка з золотими берегами. Правда, прекрасно?
- Надзвичайно!
- А що iще можна сказати про матерiю, що вона з берегами. Фартух
дорогий - золотi береги.
У л я щиро:
-_ Прекрасно!
М о к i й зрадiло:
- Серйозно?
У л я цiлком, щиро:
-_ Надзвичайно! Фартух дорогий, золотi береги... А скажiть, як буде
по-вкраїнському "чулки з розовой каемкой" ? Отакi, як у мене. Ось...
Хотiла показати, та засоромилась. Похилилась.
М о к i й того майже не помiтив. Ще бiльш пiднесено:
-_ Панчохи з рожевими бережками.
У л я
- Надзвичайно!
М о к i й ще бiльше запалився:
-_ А то ще кажуть: миска з крутими берегами. Або пустився берега
чоловiк, по-руському - на проiзвол судьби. Або, нарештi, кажуть, берега
дати... Наприклад, треба українськiй неписьменностi берега дати! Ах, Улю.
Як ще ми погано знаємо українську мову. Кажемо, наприклад: потяг iде
третьою швидкiстю, а треба - поїзд третiм погоном iде. Погiн, а не
швидкiсть. А яка ж вона поетична, милозвучна, що вже багата... Та ось вам
на одне слово "говорити" аж цiлих тридцять нюансових: говорити, казати,
мовити, балакати, гомонiти, гуторити, повiдати, торочити, точити,
базiкати, цвенькати, бубонiти, лепетати, жебонiти, верзти, плести,
герготати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати,
мимрити, цокотiти...
Вже втретє дзвонив у сiнях дзвоник, коли Мокiй та У л я почули.
Пiшла одчинити У л я.
_
З__
Вернулась i з нею увiйшла суха, потерта якась дама
... ... ... Продолжение "П'єси (Збiрка)" Вы можете прочитать здесь Читать целиком |