Вход    
Логин 
Пароль 
Регистрация  
 
Блоги   
Демотиваторы 
Картинки, приколы 
Книги   
Проза и поэзия 
Старинные 
Приключения 
Фантастика 
История 
Детективы 
Культура 
Научные 
Анекдоты   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Персонажи
Новые русские
Студенты
Компьютерные
Вовочка, про школу
Семейные
Армия, милиция, ГАИ
Остальные
Истории   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Авто
Армия
Врачи и больные
Дети
Женщины
Животные
Национальности
Отношения
Притчи
Работа
Разное
Семья
Студенты
Стихи   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Иронические
Непристойные
Афоризмы   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рефераты   
Безопасность жизнедеятельности 
Биографии 
Биология и химия 
География 
Иностранный язык 
Информатика и программирование 
История 
История техники 
Краткое содержание произведений 
Культура и искусство 
Литература  
Математика 
Медицина и здоровье 
Менеджмент и маркетинг 
Москвоведение 
Музыка 
Наука и техника 
Новейшая история 
Промышленность 
Психология и педагогика 
Реклама 
Религия и мифология 
Сексология 
СМИ 
Физкультура и спорт 
Философия 
Экология 
Экономика 
Юриспруденция 
Языкознание 
Другое 
Новости   
Новости культуры 
 
Рассылка   
e-mail 
Рассылка 'Лучшие анекдоты и афоризмы от IPages'
Главная Поиск Форум Рейтинг Мои настройки Мои публикации

Леся Українка - Укранка - Драми та драматичнi поеми (збiрка)

Проза и поэзия >> Литература ближнего зарубежья >> Украинская литература >> Украинская классика >> Леся Українка
Хороший Средний Плохой    Скачать в архиве Скачать 
Читать целиком
Леся Українка. Драми та драматичнi поеми (збiрка)

------------------------------------------------------------------------

Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"

http://www.ukrlib.km.ru/

OCR: Евгений Васильев

Для украинских литер использованы обозначения:

Є, є - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)

Ї, ї - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)

I,i (укр) = I,i (лат)

------------------------------------------------------------------------



    ** БОЯРИНЯ **


    Драматична поема


    I


    Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака з старшини О л е к с и П е р е б i й н о г о. Будинок виходить у садок великим рундуком, що тягнеться вздовж цiлої стiни. На рундуку стiл, дзиглики, на столi прилагоджено до вечерi. Стара П е р е б i й н и х а дає останнiй лад на столi, їй помагає дочка її О к с а н а i с л у ж е б к а.

    Через садок до рундука iдуть П е р е б i й н и й i С т е п а н, молодий парубок у московському боярському вбраннi, хоча з обличчя його видко одразу, що вiн не москаль.


    П е р е б i й н и й (до гостя)_

    Моя стара управилась хутенько!

    Дивись, уже спорудила й вечерю,

    поки ми там на цвинтарi балачки

    провадили.

    П е р е б i й н и х а

    (зiходить трохи з рундука назустрiч гостевi)_

    Боярине, прошу

    зажити з нами хлiба-солi.

    С т е п а н (уклоняючись)_

    Рад би,

    шановна панiматко, та не смiю,

    коли б не гнiвались старi бояри, -

    я й так уже давно вiд них одбився.

    П е р е б i й н и й

    Про них ти не турбуйся. Пiдкоморiй

    їх запросив на бенкет, а тебе

    я випрохав до нас: "Я сам, - кажу їм, -

    щось недугую трохи, то не можу

    на бенкетах гуляти, а Степана,

    по давнiй приязнi до його батька,

    хотiв би пригостити в себе в хатi.

    Вiн молодик, йому ще не пристало

    на бенкети великi учащати".

    Боярам, видко, вже запах медок

    та варенуха, отже, роздобрились

    та й мовили: "Нехай собi п а р н i н к а

    сидить у тебе хоч i до вiд'їзду.

    Навiщо вiн нам здався?"

    С т е п а н

    От спасибi,

    панотченьку!

    (Зiходить на рундук з господарями)._

    П е р е б i й н и й

    Я джурi накажу,

    нехай перенесе твоє манаття

    до нас, та й заберу тебе в полон,

    поки не визволять бояри.

    С т е п а н

    Боже!

    Такий полон милiший од визволу.

    П е р е б i й н и х а (до Оксани)_

    Пiди лиш, доню, там пошли Семена.

    (Оксана виходить i незабаром вертається)_.

    С т е п а н

    Якби лиш я не став вам на завадi...

    П е р е б i й н и х а

    Ото б таки! Ще в нас у хатi стане

    для гостя мiсця!

    П е р е б i й н и й

    Ти, синашу, в мене

    забудь всi церегелi. Таж зо мною

    небiжчик батько твiй хлiб-сiль водив,

    укупi ми й козакували.

    (Садовить Степана ( сам сiдає при столi. До Оксани)._

    Дочко,

    ти б нас почастувала на початок.

    (Оксана наливає з сулiйки двi чарки - батьковi й гостевi)._

    О к с а н а

    Боярине, будь ласка, призволяйся.

    С т е п а н

    (узявши чарку, встає i вклоняється Оксанi)_

    Дай боже, панночко, тобi щасливу

    та красну долю!

    О к с а н а

    Будь здоровий, пивши.

    (Степан, випивши, знов сiдає. Оксана частує батька._

    Всi вечеряють)._

    П е р е б i й н и й (до Оксани)_

    А вiн спочатку не пiзнав тебе,

    ти знаєш? Запитав: "Яка то панна

    у першiй парi корогву несе?"

    О к с а н а (усмiхаючись i поглядаючи на Степана)_

    Коли?

    П е р е б i й н и й

    Та отодi ж, як ти на трiйцю

    в процесiї мiж братчицями йшла.

    С т е п а н

    Ти завжди носиш корогву?

    О к с а н а (з певною самовтiхою)_

    Аякже,

    я перша братчиця в дiвочiм братствi.

    П е р е б i й н и й (жартiвливо пiдморгнувши)_

    Се вже тобi не та мала Оксанка,

    що ти, було, їй робиш веретенця.

    О к с а н а

    Тi веретенця й досi в мене є...

    (Замовкає, засоромившись)._

    С т е п а н (втiшений)_

    Невже?

    О к с а н а

    (перебиваючи нiякову для неї розмову. До матерi)_

    А де се, мамо, наш Iван?

    П е р е б i й н и х а

    Та де ж? На вулицi мiж товариством.

    I в а н

    (Оксанин брат, молодий козак, увiходить з будинку)._

    Ба нi, я тут. Давайте, мамо, їсти.

    П е р е б i й н и х а

    Ти б уперед хоч привiтався з гостем!

    I в а н (сiдаючи, недбало)_

    Ми вже вiталися там, коло церкви.

    П е р е б i й н и й

    Вiн буде мешкати в нас до вiд'їзду.

    I в а н (так само)_

    От як? Що ж, добре... Слухай-но, Оксано,

    ця страва вже простигла, принеси

    свiжiшої.

    О к с а н а (уражена його недбалим тоном)_

    Служебка зараз прийде,

    то й накажи їй.

    I в а н

    Ба, яка ти горда.

    (До Степана)._

    У вас там на Москвi, либонь, дiвчата

    так бришкати не смiють?

    С т е п а н

    Я московських

    дiвчат не знаю.

    О к с а н а

    Як же се?

    С т е п а н

    Я, власне,

    недавнє на Москвi. Поки ще батько

    живi були, я в Києвi, в науцi,

    при Академiї здебiльше пробував,

    а вже як батько вмерли, я поїхав

    до матерi на помiч.

    П е р е б i й н и х а

    Чом ти лiпше

    сюди не перевiз матусi?

    С т е п а н

    Трудно.

    Нема при чiм нам жити на Вкраїнi.

    Самi здоровi, знаєте, - садибу

    сплюндровано було нам до цеглини

    ще за Виговщини. Були ми зроду

    не дуже так маєтнi, а тодi

    й тi невеликi добра утеряли.

    Поки чогось добувся на Москвi,

    мiй батько тяжко бiдував iз нами.

    На радi Переяславськiй мiй батько,

    подавши слово за Москву, додержав

    те слово вiрне.

    I в а н

    Мав кому держати!

    Лихий їх спокусив давати слово!

    П е р е б i й н и й

    Тодi ще, сину, надвоє гадалось,

    нiхто не знав, як справа обернеться...

    а потiм... присягу не кожне зрадить...

    I в а н (iронiчно)_

    Та певне! краще зрадити Вкраїну!

    С т е п а н (спалахнув, але стримався)_

    Не зраджував України мiй батько!

    Вiн їй служив з-пiд царської руки

    не гiрш, нiж вороги його служили

    з-пiд польської корони.

    I в а н

    Та, звичайне,

    однаково, чиї лизати п'яти,

    чи лядськi, чи московськi!..

    С т е п а н

    А багато

    було таких, що самостiйно стали?

    П е р е б i й н и й (до Iвана)_

    Сутужна, сину мiй, вкраїнська справа...

    Старий Богдан уже ж був не дурнiший

    вiд нас з тобою, а проте ж i вiн

    не вдержався при власнiй силi.

    (Перебiйниха, нахилившись синовi до вуха,_

    шепоче щось Той нетерпляче стрiпує чубом)_.

    I в а н

    Батьку!

    Що там замазувать? Кажiмо правду!

    Се рiч не власна, се громадська справа!

    Якби таких було мiж нами менше,

    що, дома чесний статок прочесавши,

    понадились на соболi московськi

    та руки простягали до тiєї

    "казни", як кажуть москалi...

    П е р е б i й н и х а

    I в а не!

    (Сiпає сина за полу)_.

    С т е п а н

    Не задля соболiв, не для казни

    подався на Москву небiжчик батько!

    Чужим панам служити в рiднiм краю

    вiн не хотiв, волiв вже на чужинi

    служити рiднiй вiрi, помагати

    хоч здалека пригнобленим братам,

    єднаючи для них цареву ласку.

    Старий вiн був обстоювати збройне

    за честь України...

    I в а н

    Ти ж молодий, -

    чому ж ти не пiдiймеш тої зброї,

    що батьковi з старечих рук упала?

    С т е п а н

    Як поясню тобi?.. Коли ще змалку

    навчав мене з письма святого батько,

    то вiн менi казав напам'ять вивчить

    про Каїна та Авеля. "Мiй сину, -

    мовляв, - пильнуй, щоб мiг ти з ясним оком,

    а не тьмяним, не тремтячи, мов Каїн,

    небесному отцевi одповiсти,

    коли тебе спитає: "Де твiй брат?"

    А як же можу я на Українi

    здiйняти зброю так, щоб не дiткнути

    нiколи нею брата?.. I невже

    мушкет i шабля мають бiльше сили

    та честi, нiж перо та щире слово?

    Нi, учено мене, що се не так!

    П е р е б i й н и й

    Не звикли якось ми такого чути...

    проте... було б на свiтi, може, менше

    грiха i лиха, якби всi гадали

    по-твоєму...

    I в а н (згiрдно)_

    Се в Києвi ченцi

    навчають отакого!

    О к с а н а

    Ти ж, Iване,

    у Києвi не вчився. Звiдки знаєш,

    чого там научають?

    I в а н (зачеплений)_

    От знайшлася

    зненацька оборонниця для тебе,

    боярине!

    О к с а н а

    Я тiльки правду мовлю...

    (Засоромлена, подається з рундука в садок._

    Увiходить з будинку на рундук джура)_.

    Д ж у р а

    Там, пане, я принiс для гостя речi.

    П е р е б i й н и й

    Ходiм, Степане,

    покажу, де маєш в нас мешкати.

    С т е п а н (до Перебiинихи)_

    Спасибi, панiматко,

    за хлiб, за сiль!

    П е р е б i й н и х а (з косим поглядом на сина)_

    Пробач, коли що, може,

    прийшлось на перший раз не до сподоби...

    (Степан з Перебiйним i джурою йдуть у будинок)_.

    П е р е б i й н и х а (до Iвана нишком)_

    Ну й ти ж таки! Хто ж так говорить з гостем?

    I в а н

    Ат! Хай же вiн хоч раз почує правду!

    П е р е б i й н и х а

    Адже ти чув, що вiн казав...

    I в а н

    Овва!

    бурсак, та щоб не вмiв замилить очi!

    П е р е б i й н и х а

    Менi вiн до сподоби, - добрий хлопець,

    такий увiчливий...

    I в а н

    Та вам вже, звiсно,

    язиком приподобатись недовго.

    П е р е б i й н и х а

    Чи сяк, чи так, а вдруге ти не будь

    таким до гостя гострим! Се ж неначе

    на те його ми в хату запросили,

    щоб ним помiтувати. Незвичайно!

    I в а н

    Та вже гаразд, не буду зачiпати.

    (Зiходить з рундука)_.

    П е р е б i й н и х а

    Куди ти?

    I в а н

    От пiду до товариства.

    (Їде через садок, перескакує через тин i зникає._

    Увiходить служебка i збирає зi стола)_.

    П е р е б i й н и х а

    Де ти, Оксано?

    О к с а н а (виходить iз-за куща з кухликом в руцi)_

    Ось я тута, мамо.

    Се я барвiнок поливаю.

    П е р е б i й н и х а

    Справдi,

    полити слiд, - зовсiм посох на сонцi.

    Полий же й те, що ми пересадили.


    П е р е б i й н и х а i служебка, зiбравши зi стола, йдуть у будинок. Оксана,

    поливаючи квiти, спiває веснянки. В садку сутенiє.

    С т е п а н нишком вилазить вiкном з своєї кiмнати на рундук,

    прудко та звинно зiскакує з рундука на землю i пiдходить до Оксани.


    О к с а н а (уриває спiв i впускає кухля)_

    Ой лихо! Хто се?..

    С т е п а н

    Панночко, се я.

    Прости мене. Ти гнiватись не мусиш,

    бо ти ж мене сама причарувала

    i звабила, як соловейко, спiвом.

    Я не своєю силою прийшов...

    О к с а н а (засоромлено i разом гордовито)_

    Боярине, до чого сiї речi?

    Менi їх слухати не випадає.

    (Хоче йти)_.

    С т е п а н (затримує її за руку)_

    Нi, ти не пiдеш так...

    О к с а н а (вражена, вириває руку)_

    Се що за звичай?

    Я не холопка з в о т ч и н и твоєї!

    С т е п а н (знищений)_

    Я не хотiв образити тебе.

    Запевне, вiльна ти... Яка журба

    тобi, що я поїду на чужину

    з розбитим серцем, що коханий спогад

    про зустрiч милу обiллє отрута?

    Тобi дарма, дiвчино-гордiвнице...

    Хто я для тебе? Зайда, заволока...

    Адже мене усюди так зовуть...

    Ти завтра вже про мене й не згадаєш...

    О к с а н а (спустивши очi)_

    Хiба ти завтра їдеш?

    С т е п а н

    Що ж я маю

    тобi тут очi мулити собою?

    О к с а н а

    Виходить, наче я тебе жену...

    Я ще ж тобi не мовила нi слова...

    С т е п а н

    Невже я маю ще й того дiждатись,

    щоб ти менi сказала: "Вибирайся"?

    О к с а н а

    (збентежена, зриває з вишнi листочки,_

    кусає їх (розщипує в руках)_

    Який же ти чудний! Ну, що ж я мала

    тобi казати? Я не звикла так...

    Я iнших паничiв роками знаю

    i ще вiд них такого не чувала...

    а ти... недавно що приїхав...

    С т е п а н

    Панно!

    Тi паничi безжурно походжають

    не. щирому дозвiллi по садочках

    та вибирають квiтку для забави,

    i тiльки ждуть, щоб краще розцвiлася.

    А я ж, як в'язень, що на час короткий

    з темницi вирвався i має хутко

    з веселим свiтом знову попрощатись

    i розцвiту не має часу ждати.

    Менi була б не для забави квiтка,

    я бачу в нiй життя i волi образ

    i краю рiдного красу. Для мене

    куточок той, де б посадив я квiтку,

    здавався б цiлим свiтом... Я забув,

    що ти живеш на волi, що для тебе

    привабного нема нiчого там,

    де я живу, i навiть буть не може...

    О к с а н а (стиха, похиливши голову)_

    Чого ж ти так у тому певен?

    Ти наче думаєш, що я вже справдi

    якась ростина, що в менi немає

    нi серця, нi душi...

    (В голосi злегка бринять сльози Вона уриває)_.

    С т е п а н (знов бере Тi за руку, вона не боронить)_

    Оксано, зоре!..

    Пробач... я сам не знаю... я не смiю...

    (з поривом)_

    Нi, я не можу, я не маю сили

    тебе зректися!

    (Пригортає Оксану)_.

    Серденько, скажи,

    чи любиш ти мене! Промов же слово!

    О к с а н а

    Хiба ж би я з тобою так стояла?

    (Ховає обличчя у нього на грудях. Нiма сцена)_.

    С т е п а н

    Я завтра старостiв зашлю до тебе.

    Чи батько твiй їх прийме?

    О к с а н а

    Татко дуже

    тебе вподобав i матуся теж.

    С т е п а н

    Що тiльки дам тобi я на чужинi

    замiсть веселощiв рiдного краю?

    Своє кохання вiрне, бiльш нiчого...

    О к с а н а

    Не думай, нiби я пуста панянка,

    що тiльки має на умi забави

    та залицяння. Сi труднi часи

    думок поважних I дiвчат навчили.

    Якби ти знав, як туга кров гнiтить!.. ,

    С т е п а н

    Кров?

    О к с а н а

    Так. Не раз, вернувшися з походу,

    лицарство з нами бавиться при танцях.

    Простягне руку лицар, щоб узяти

    мене до танцю, а менi здається,

    що та рука червона вся вiд кровi,

    вiд кровi братньої... Такi забави

    не веселять мене... Либонь, нiколи

    не прийняла б я перстеня з руки

    такого лицаря...

    (Гладить йому руку)_.

    Оця рука

    вiд кровi чиста.

    С т е п а н

    Се не всi вважають

    за честь.

    О к с а н а

    А я вiдразу привернулась

    до тебе серцем за твою лагiднiсть.

    Скажи, чи всi такi в твоїй родинi?

    С т е п а н

    Родина в нас мала: сестра, й матуся,

    та брат маленький. Так, вони у мене

    всi не лихi.

    О к с а н а

    Твоя матуся, може,

    не злюбить незнайомої невiстки?..

    Що я тодi почну там на чужинi,

    далеко так вiд роду?

    С т е п а н

    Нi, Оксано,

    того не бiйся. Мати будуть радi,

    що привезу я жiнку з України, -

    мiй батько, умираючи, бажав,

    щоб я десь в рiднiм краю одружився.

    Тебе ж малою мати пам'ятають.

    (Знов пригортає її)_.

    Та й хто ж би не злюбив моєї долi,

    голубоньки Оксаночки моєї?

    Се тiльки в пiснi всi свекрухи лютi,

    а ти побачиш, як моя матуся

    тобi за рiдну стане.

    О к с а н а

    Дай-то боже!

    С т е п а н

    Менi тепер здається, що нiгде

    на цiлiм свiтi вже нема чужини,

    поки ми вдвох з тобою. От побачиш,

    яке ми там кубелечко зiв'ємо,

    хоч i в Москвi. Нiчого ж там чужого

    у нашiй хатоньцi не буде, - правда?

    О к с а н а

    Авжеж. I, знаєш, якось я не дуже

    боюся тої чужини.

    С т е п а н

    Зо мною?

    О к с а н а (усмiхається)_

    Тим певне, що з тобою. Але й так,

    хiба ж то вже така чужа країна?

    Таж вiра там однакова, i мову

    я наче трохи тямлю, як говорять.

    С т е п а н

    Та мови вже ж навчитися недовго...

    ну нiби трохи тверда... Та дарма!

    Оксаночка у мене розумниця, -

    всього навчиться.

    О к с а н а

    Не хвали занадто,

    бо ще наврочиш!

    (Трохи посмутнiла)._

    Я вже й так боюся...

    С т е п а н

    Чого, єдина?

    О к с а н а

    Якось так упало

    се щастя раптом. Я такого зроду

    не бачила... Всi подруги мої,

    тi, що побралися, багато мали

    i горя, й клопоту перед весiллям,

    а я...

    С т е п а н

    Та ще пожди! От, може, завтра

    твiй батенько менi порiг покаже.

    О к с а н а

    Нi, нi, сього не буде, я вже певна.

    С т е п а н (жартуючи)_

    Здається, панночка не радi з того?

    Коли б ще й гарбуза не покотили?..

    О к с а н а

    Та годi! Що за жарти?

    С т е п а н

    От нiяк

    не догоджу тобi словами! Добре ж,

    не буду говорити, коли так!

    (Без слiв пригортає й милує її. Вона спершу пручається,_

    потiм пiддається його пестощам)_.

    Г о л о с м а т е р i (з будинку)_

    Оксано! Годi вже там поливати!

    Вже пiзно!

    О к с а н а (кинулась)_

    Мати кличуть.

    (Зривається йти)_.

    С т е п а н (утримує її. Пристрасно)_

    Ще хвилинку!..

    Хвилоночку!

    О к с а н а

    Я вийду ще до тебе,

    як мати ляжуть спати.

    С т е п а н

    Вийди, люба!

    Я виглядатиму тебе до свiта!

    Г о л о с м а т е р i

    Оксано, де ти?

    О к с а н а

    Ось я йду, матусю!

    (Ще раз на прощання обiймає Степана_

    i йде до будинку)_.


    II


    У М о с к в i.


    Свiтлиця у Степановiм дому прибрана по-святковому. Знадвору чутно гомiн дзвонiв. М а т и Степанова i О к с а н а увiходять убранi по-вкраїнськи, - мати в намiтцi i в темнiй сукнi з широким виложистим комiром. Оксана в кораблику, в шнурiвцi та в кунтушi.


    М а т и (сiдає на ослонi, важко дишучи)_

    Спочину трохи, поки йти у терем...

    Стара... не носять ноги...

    О к с а н а (сiдає поруч)_

    Ви, матусю,

    казали б лiжко перенести в дiл,

    бо вам сутужно лазити на сходи.

    М а т и

    Ой нi, голубонько, нехай вже там,

    у теремi... Тут, на Москвi, не звичай,

    щоб жiнка мешкала на долi. Скажуть:

    ото, стара, а звичаю не тямить.

    О к с а н а

    Ви ж не в тутешнiх звичаях зросли.

    М а т и

    То що? Вони, Оксанко, не питають,

    хто як там зрiс... Адже ми тута зайди, -

    з вовками жий, по-вовчи й вий.

    О к с а н а (зо смiхом)_

    Ой лихо!

    чи тобто й я по-вовчи маю вити?

    М а т и

    А ти б як думала? Сьогоднi в церквi

    що шепоту було навколо нас:

    "Черкашенки! Хохлуши!"

    О к с а н а (трохи посмутнiвши)_

    Та... я чула...

    грiха десь не бояться: в церквi божiй,

    замiсть молитися, людей все гудять,

    а ще й виносяться так благочестям

    поперед нас...

    М а т и

    Так скрiзь воно по свiтi:

    що сторона - то звичай, а що город -

    то й норов, кажуть люди. Дивно їм

    на наше вбрання. Тут жiнки зап'ятi,

    а ми, бач, не вкриваємо обличчя.

    О к с а н а

    Чи ми ж туркенi?

    М а т и

    Хай господь боронить!

    Воно ж пак i московки не туркенi,

    а так чомусь ото в них повелося.

    Та вже ж як ти бояриня московська,

    неначебто воно тобi й годиться

    вбиратися по-їхньому.

    О к с а н а

    А ви ж?

    Адже ж i ви бояринова мати.

    М а т и

    Що мати, то не жiнка. Люди бачать,

    що я вже лагоджусь у божу путь,

    то де ж таки менi мiняти вбори.

    (З лагiдним i журливим усмiхом)_.

    Не варт уже й справляти щось нового.

    Адже й старенький мiй - нехай царствує! -

    в козацькому жупанi вiк дожив,

    так i на смерть його я нарядила -

    в мережану сорочку...

    (Втирає хустинкою очi. Оксана, зворушена,_

    дивиться на неї. Коротке мовчання)_.

    О к с а н а

    I навiщо

    Степан убрався в те боярське фантя?

    От як стояв зо мною пiд вiнцем

    у кармазиновiм жупанi, мамо,

    ото був...

    (Засоромившись, уриває)_.

    М а т и (добродушно киває їй головою)_

    Та, либонь, був до сподоби

    тодi комусь...

    (поважнiше)_

    Проте ж не можна, дочко,

    йому царського нехтувати вбрання.

    О к с а н а

    А батько ж...

    М а т и

    Батько, донечко, старий

    i немiчний вже був, коли назвався

    боярином. Не трапилось йому

    виходити вже й з дому пiсля того.

    Степан же й на царськi беседи ходить,

    i в думу, i в приказ.

    О к с а н а

    Хiба ж то сором,

    якби вiн по-козацькому вбирався?

    М а т и

    Не то що сором... От чудна ти, доню,

    уже ж таки твiй чоловiк боярин,

    а не козак, чи ти ж не розумiєш?

    О к с а н а (смутно)_

    Чому не розумiю?..

    М а т и

    Отже, бачиш,

    я й Ганну по-московському вбираю,

    бо Ганнi вже судилась тута пара,

    вона вже ж не поїде на Вкраїну.

    О к с а н а

    Чому ж її Степан не взяв з собою,

    як був у.нас?

    М а т и

    Та дiвцi мандрувати

    неначе неподоба; скажуть люди:

    "Поїхала там женихiв ловити".

    Нехай вже тута шарахвани носить,

    коли судилося.

    О к с а н а

    Та ще дiвочий

    той шарахван неначеб форемнiший,

    а що жiночий, то такий бахматий

    та довгий-довгий, мов попiвська ряса!

    Аж сумно, як се я його надiну?

    Ото й на голову такий пiдситок

    надiти треба? Зап'ясти обличчя?

    М а т и

    Та вже ж не як.

    О к с а н а (помовчавши, нiяково)_

    Боюся я, матусю.

    М а т и

    Чого ти, донечко, скажи, чого?

    О к с а н а

    Та нiяк мовити...

    М а т и

    Ти не соромся.

    Вже ж я тобi за рiдну матiр тута.

    О к с а н а (цiлує їй руку)_

    Так, матiнко. То я... собi гадаю...

    коли б я не спротивилася часом,

    Степановi в такiй одежi...

    М а т и (смiючись)_

    От ще

    що вигадала! А тобi Степан

    ще не спротивився, що не в жупанi?

    О к с а н а

    Та то ж менi...

    М а т и

    I не вигадуй, дочко!

    Хiба ж таки Степан мала дитина,

    що iнако вберись, то й не пiзнає?

    О к с а н а

    Пiзнати то впiзнає...

    М а т и (глянувши у вiкно)_

    А поглянь

    молодшими очима, хто то йде?

    Чи не Степан бува?

    О к с а н а

    Еге ж, то вiн.

    а з ним ще два якiсь.

    М а т и

    Тiкаймо, дочко!

    (Пiдводиться й подається до дверей)_.

    О к с а н а

    Чого се, хай бог милує, тiкати,

    як вiд татар?

    М а т и

    Ще осмiють, дитинко;

    нема тут звичаю з чоловiками

    жiноцтву пробувати при беседi.

    (Одчиняє дверi й спiшиться по сходах у терем)_.

    О к с а н а (iде за нею)_

    Ой господи, якi се тут звичаї!

    Оце - але!


    Сцена швидко перемiняється. Терем. Крiм О к с а н и i м а т е р i, в теремi ще є Г а н н а, молода дiвчина, сестра Степанова. Ганна убрана як бояришня.


    М а т и (пiдходить до великої скринi)_

    Отут, моя дитино,

    твоє боярське вбрання. Я придбала.

    О к с а н а (гречно, але без радощiв)_

    Спасибi, мамо.

    М а т и

    Хочеш подивитись

    або примiряти?

    О к с а н а

    Хай трошки згодом.

    Щось я втомилася. Та вже ж нiкуди

    сьогоднi не пiду, то ще поспiю

    перевдягтися.

    М а т и

    До твоєї волi.

    Спочинь собi. Та й я пiду спочину,

    воно й годиться в свято.

    (Iде в бiчну кiмнату)_.

    Г а н н а (що досi сидiла, лузаючи гарбузове насiння)_

    Ой сестричко,

    i нащо тi свята потрiбнi в свiтi?

    О к с а н а

    Ото спитала! Що тобi бiг дав?

    Г а н н а

    Та нудно ж, господи!

    О к с а н а

    Сидиш, то й нудно.

    А ти пiди мiж челядь, погуляй.

    Г а н н а

    Куди ж се я пiду? Яка там челядь?

    О к с а н а

    А ти хiба товаришок не маєш?

    Г а н н а

    Товаришок?.. От декого там знаю

    з бояришень... Та як до їх ходити?

    Матуся вже не здужають, не хочуть

    зо мною йти... А ти ще не пiзналась

    тут з ними... З мамкою сама не хочу,

    вона така...

    О к с а н а

    Чого ж тебе водити?

    Уже ж ти не маленька. Йди сама.

    Ще й веселiше буде вам без старших.

    Г а н н а

    Самiй не можна по Москвi ходити.

    О к с а н а

    Хiба хто нападе?

    Г а н н а

    Нi, так, не звичай.

    О к с а н а

    Ну, вже тi звичаї отут у вас!

    Г а н н а

    Та й що менi бояришнi тi скажуть?

    Сидять по теремах, от як i я,

    не бачать свiта. Що з їх за веселiсть?

    О к с а н а

    Чого ж ви сидите? Пiшли б укупi

    кудись на вигой або в гай над рiчку

    та заспiвали б. Я, бувало, дома

    годинки в хатi не просиджу святом.

    Г а н н а

    Ба в тебе дома! Там же не Москва.

    Такого тут iзроду не чували, -

    спiвати по гаях!..

    О к с а н а

    То ти й не знаєш,

    як на Вкраїнi в нас гуляє челядь?

    Г а н н а

    Я мало що Вкраїну пам'ятаю,

    а Ванька тут уже й вродився.

    О к с а н а

    Ванька?

    Чому ж би не Iвась?

    Г а н н а

    Так тут зовуть,

    та й ми вже звикли. Вiн i сам так звик.

    Мене ж матуся тiльки та Степан

    зовуть iще Ганнусею.

    О к с а н а

    А як же

    ти тута звешся?

    Г а н н а

    Аннушка.

    О к с а н а

    Чи ба!

    (немов ухваляючи)_

    "Ганнушка".

    Г а н н а (поправляюш)_

    Нi-бо, "Аннушка", Оксано.

    О к с а н а

    Не вимовлю. Проте ж воно нiчого

    i по-московському, хто добре вмiє.

    А як по-їхньому Оксана буде?

    Г а н н а

    Аксинья чи Аксюша.

    О к с а н а

    Щось негарно.

    Оксана мовби краще. Ти, Ганнусю,

    мене таки Оксаною зови.

    Г а н н а (лащиться до Оксани)_

    Як хочеш, так i зватиму, сестричко.

    Я так тебе люблю! Зрадiла, боже,

    як брат тебе з України привiз!

    О к с а н а

    Ти ще мене, Ганнусенько, не знаєш,

    а може ж, я лиха...

    Г а н н а

    Нi, нi, ти добра!

    Ти, бач, усе до мене: "Погуляй,

    забався, не сиди!" А ти б почула,

    як iншi всi бояринi спиняють

    своїх сестер та дочок. Їй же богу,

    нi за порiг не випустять нiколи.

    (Ще бiльше лащиться)_

    Оксаночко... рiднесенька... я маю

    тебе щось попрохати...

    О к с а н а

    Що, сестричко?

    (Ганна мовчить збентежена)_

    Хотiла б, може, що з моїх уборiв?

    Бери, що хочеш. Дам тобi й намисто,

    ще й коси у дрiбушки заплету,

    вберу тебе, неначе гетьманiвну.

    Г а н н а (смутно)_

    Та нi, сього матуся не дозволять...

    Я не об тiм... Я хочу попрохати,

    щоб ти... пiшла зо мною у садок...

    О к с а н а

    Ото й всього? Було про що просити.

    Ходiм хоч зараз.

    Г а н н а

    Нi, не зараз, потiм...

    О к с а н а

    Коли ти схочеш. Що ж там у садку?

    Г а н н а

    Та, бач... самiй отам в садку сидiти

    менi не можна...

    О к с а н а

    Вже й сього не можна?

    Г а н н а

    А з мамкою пiти - вона розплеще

    усiм про те, чого я там сиджу.

    О к с а н а (смiючись)_

    А ти ж там що ворожиш?

    От хитруха!

    Г а н н а

    Та я нiчого... тiльки виглядаю,

    чи не проїдуть вулицею часом

    царськi стрiльцi. Вони надвечiр їздять.

    О к с а н а

    Либонь, царський стрiлець тобi устрелив

    дiвоче серденько?

    Г а н н а

    Та я ж, Оксано,

    заручена.

    О к с а н а

    За царського стрiльця?

    Г а н н а

    Авжеж.

    О к с а н а

    То чом же вiн до нас не прийде?

    Г а н н а

    Хоч би й прийшов, то я ж хiба побачу?

    Я в теремi, а вiн там, у свiтлицi.

    О к с а н а

    То вам i бачитись не можна?

    Г а н н а

    Де ж там!

    О к с а н а

    Прилюдно - нi, а тiльки крадькома?

    Г а н н а

    Нi, як то крадькома?

    О к с а н а

    А ти ж хотiла

    до нього вийти у садок.

    Г а н н а

    До нього?

    Нi, я ще сорому не загубила!

    I як се ти подумати могла,

    що я тебе просила проводжати

    мене на сходини?.. Невже, Оксано,

    вважаєш ти, що я така нечесна?

    О к с а н а

    Та бог з тобою! Де ж, яка ж тут нечесть?

    Як дiвчина постоїть на розмовi

    з своїм зарученим, то вже й нечесна?

    Г а н н а

    Авжеж, тут так.

    О к с а н а

    Навiщо ж ти виходиш

    туди в садок?

    Г а н н а

    Я здалека дивлюся,

    як вiн там вулицею проїздить.

    Iнакше ж я його нiгде не бачу,

    хiба що в церквi.

    О к с а н а

    Де ж ви розмовляли?

    Г а н н а

    Нiгде.

    О к с а н а

    А як же вiн тебе посватав?

    Г а н н а

    Як? Через сваху. Як звичайно всi.

    О к с а н а

    Я щось не розберу.

    Г а н н а

    Бо ти не знаєш

    тутешнiх звичаїв. Нехай лиш мати

    тобi розкажуть, бо всього достоту

    i я не знаю.

    О к с а н а

    Нiбито виходить,

    що ви отак, не мовивши нi слова,

    i поберетесь?

    Г а н н а

    Так найпристойнiше.

    О к с а н а

    Чудна тут молодь!..

    (Усмiхається якимсь спогадам мовчки._

    Потiм стиха, мрiйливо)_.

    Я ж було щовечiр

    виходжу до Степана на розмову.

    Г а н н а

    Як заручились?

    О к с а н а

    Та... як заручились...

    Ну, раз стояла з ним, не заручившись,

    iнакше хто ж засвататися може?

    Г а н н а (закриваючись)_

    Ой лихо, сором!

    (Оксана мовчки знизує плечима)_.

    Г а н н а

    А твоя матуся

    не знає й досi про твої стрiвання?

    О к с а н а

    Чому не знає?

    Г а н н а

    Що ж, вона простила,

    не прокляла тебе?

    О к с а н а

    Та за що, Ганно?

    Самi ж вони були пак молодi,

    то знають, що то любощi.

    Г а н н а

    Оксано!

    Що тiльки ти говориш?

    (Знову закриваєтьс я)_

    О к с а н а (смiється)_

    От дурненька!

    С т е п а н (увiходить поспiшно)_

    Оксаночко, перевдягнися швидше

    в московське вбрання. Там прийшли бояри. О к с а н а

    Та мати ж кажуть, що жiнкам не можна

    мiж чоловiцтвом бути.

    С т е п а н

    Бачиш, любко,

    ти маєш тiльки їх почастувати

    та й знов у терем вернешся.

    О к с а н а

    Отак?

    А як же частувати їх, Степане?

    По-нашому, чи, може, як iнакше?

    С т е п а н

    Ти винесеш їм на тарелi меду, -

    матуся прилаштують, як там треба, -

    уклонишся, боярин поцiлує

    тебе в уста...

    О к с а н а

    Степане! Що ти кажеш?

    Мене бояри цiлувати мають?

    Чи се менi причулося?

    С т е п а н

    Нi, серце,

    воно так є, та в тiм нiчого злого, -

    то тiльки звичай!

    О к с а н а

    Се ще так же звичай!

    Нехай йому абищо! Не пiду!

    С т е п а н (понуро)_

    Як хочеш, тiльки ти нас тим загубиш.

    О к с а н а

    Таке вигадуєш!

    С т е п а н

    Ба ти не знаєш,

    якi тут люди мстивi... За зневагу

    старий боярин вiзьме, як не вийдеш,

    а вiн же думний дяк, вiн має силу -

    он син його ще молодий, - вже стольник;

    вiн оклепає нас перед царем,

    а там уже й готово "слово й дiло".

    О к с а н а

    Ти не жартуєш?

    С т е п а н (ще понурiше)_

    Як тобi здається?

    О к с а н а (з жахом)_

    Степане, та куди ж се ми попались?

    Та се ж якась неволя бусурменська.

    С т е п а н

    Я й не казав тобi, що тута воля.

    Та якби ми не гнули тута спини,

    то на Українi, либонь, зiгнули б

    у три погибелi родину нашу

    московськi воєводи... Ось ти млiєш

    з огиди, що тебе якийсь там дiд

    торкне губами, а як я повинен

    "холопом Стьопкою" себе взивати

    та руки цiлувати, як невiльник,

    то се нiчого?

    О к с а н а

    Боже мiй... Степане!

    Хто ж каже, що нiчого?

    С т е п а н

    Отже, бачиш...

    Та що я тут розводжуся? Там дяк

    мене чекає. То скажи, Оксано,

    ти вийдеш?

    О к с а н а

    Я не знаю...

    М а т и (виходить з кiмнати)_

    Вийди, доню,

    голубонько! I я тебе прошу!

    Не дай менi, старiй, на очi бачить

    Степанової згуби!

    Г а н н а

    Ой сестричко,

    якби ти знала, що за лютий дiд

    отой боярин!.. Я тебе благаю!

    Сестриченько! Не загуби ж ти нас!

    (Ридаючи, кидається до Оксани)_

    О к с а н а (до Ганни холодно, якось надмiру спокiйно)_

    Я вийду. Дай менi московське вбрання.

    (Ганна кидається до скринi)_.

    А ви, матусю, наготуйте меду.

    їди, Степане, бав тим часом гостi.


    Степан, похиливши голову, виходить. Оксана, блiда як смерть, здiймає з голови кораблика.


    III


    Дальня кiмнатка у горiшньому поверсi в Степановiм домi.


    С т е п а н (уводить г о с т я козака)_

    Ось тута поговорим, пане-брате,

    бо, знаєш, там... тут буде захиснiше.

    (Оглядає сiни через дверi, потiм замикає дверi_

    на замок i зачиняє вiкна Сiдає з гостем далi_

    вiд дверей Розмова ведеться неголосно)_.

    

... ... ...
Продолжение "Драми та драматичнi поеми (збiрка)" Вы можете прочитать здесь

Читать целиком
Все темы
Добавьте мнение в форум 
 
 
Прочитаные 
 Драми та драматичнi поеми (збiрка)
показать все


Анекдот 
Сидит мужик на рыбалке и пристально смотрит на поплавок, мимо проплывает крокодил. Увидев рыбака, смотрит на него. Спустя минуту крокодил спрашивает:

- Что, мужик, не клюет?
Мужик отвечает:

- Нет.
Крокодил:

- Может пока искупаешься?
показать все

Форум последнее 
 Андеграунд, или Герой нашего времени
 НАУЧНАЯ ФАНТАСТИКА ЛЬВА АСКЕРОВА
 Всё решает состояние Алексей Борычев
 Монастырь-академия йоги
показать все
    Профессиональная разработка и поддержка сайтов Rambler's Top100