Вход    
Логин 
Пароль 
Регистрация  
 
Блоги   
Демотиваторы 
Картинки, приколы 
Книги   
Проза и поэзия 
Старинные 
Приключения 
Фантастика 
История 
Детективы 
Культура 
Научные 
Анекдоты   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Персонажи
Новые русские
Студенты
Компьютерные
Вовочка, про школу
Семейные
Армия, милиция, ГАИ
Остальные
Истории   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Авто
Армия
Врачи и больные
Дети
Женщины
Животные
Национальности
Отношения
Притчи
Работа
Разное
Семья
Студенты
Стихи   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Иронические
Непристойные
Афоризмы   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рефераты   
Безопасность жизнедеятельности 
Биографии 
Биология и химия 
География 
Иностранный язык 
Информатика и программирование 
История 
История техники 
Краткое содержание произведений 
Культура и искусство 
Литература  
Математика 
Медицина и здоровье 
Менеджмент и маркетинг 
Москвоведение 
Музыка 
Наука и техника 
Новейшая история 
Промышленность 
Психология и педагогика 
Реклама 
Религия и мифология 
Сексология 
СМИ 
Физкультура и спорт 
Философия 
Экология 
Экономика 
Юриспруденция 
Языкознание 
Другое 
Новости   
Новости культуры 
 
Рассылка   
e-mail 
Рассылка 'Лучшие анекдоты и афоризмы от IPages'
Главная Поиск Форум

Сергей Снигур (Олдис,Блиш,Косинский) - Олдис - Кена Келлі. інтерв'юз Реєм Бредбері

Фантастика >> Бюро переводов и переводчиков >> Сергей Снигур (Олдис,Блиш,Косинский)
Хороший Средний Плохой    Скачать в архиве Скачать 
Читать целиком
Кена Келлі. інтерв'юз Реєм Бредбері

---------------------------------------------------------------

Перевод: Сергей Снегур (hopeodessa@farlep.net)

---------------------------------------------------------------

© Bradbury, Ray. 1996, Playboy, No 5.

© Снiгур, Сергiй. 2001, переклад (з незначними скороченнями).

Переклад виконано в рамках проекту "Перекладацька Майстерня 2000-2001".

http://www.humanities.lviv.ua/main_trans.html Лiтературний редактор

М.Габлевич.



     По вопросам, связанным с использованием перевода, обращайтесь к переводчику по адресу:

     E-mail: hopeodessa@farlep.net;

     почтовый адрес: Украина, 65063, Одесса-63, п/я 607,


     Відверта розмова з видатним майстром наукової фантастики про майбутнє космічних подорожей, компютерне шахрайство, політичну коректність і про те, чому він завжди має рацію.


     Навіть у його 75 років є щось хлопчаче в Реї Бредбері. Він аж променить від надміру енергії, майже завжди ходить в шортах, а у його домівках повно іграшок - від статечної фігури Булвінкля на цокольному поверсі його лос-анджелеського будинку, до триметрового динозавра, що розташувався на його власному ліжку в його заміській схованці.

     Бредбері кохається також і в більших іграшках. Наприклад, космічних кораблях (справжніх) і марсіянах (уявних). Його сивина й усміхнене, румяне обличчя заважають сприймати його серйозно. Аж ось він заговорює, і ти розумієш, що перед тобою - великий допитливий розум, який охоплює всю галактику. Його твори подібним чином збивають людей з пантелику. Ранню творчість Рея Бредбері просто не помітили - зрештою, це була наукова фантастика і тому до неї ставилися зневажливо, як і до коміксів або любовних романів.

     Марсіанські хроніки, Кульбабове вино, 451° за Фаренгейтом, Ілюстрована людина та інші твори Бредбері вийшли в часи, коли наукова фантастика вважалась заняттям для дешевих писак з претензією на письменників, які марнують час, занудно фантазуючи про всякі технічні штукенції і причандали. Проте Бредбері - не зануда. Його проза підноситься до рівня справжньої літератури; він заселяє свої розповіді привабливими персонажами і хитрими вигадками. До того ж, він започаткував полемічні теми і першим поставив в науковій фантастиці складні запитання, які раніше були в межах компетенції лише серйозних новелістів.

     Сьогодні, в епоху Зоряних подорожей та Х файлів, важко уявити життя без Бредбері. На додачу до своїх книжок, він написав понад 500 оповідань і створив сотні телепостановок, а також театральні вистави, опери, есеї, документалістику і сценарій до фільму Мобі Дік. Він читає по 50 лекцій на рік і цікавиться найрізноманітнішими сферами знання - від науки про космос до міського управління. Не знаєте, як покласти край масовому переселенню мешканців свого міста? Бредбері може запропонувати швидке вирішення проблеми. Ваш торгівельний комплекс перестають відвідувати покупці? Бредбері навчить, як повернути їх назад. Дісней при створенні Іпкоту Тематичний парк Центр Іпкот розташований в найбільшому розважальному комплексі, Світ Волта Діснея, який було відкрито 1971 року біля міста Орландо, штат Флорида. (Тут і далі примітки перекладача). звертався до нього за допомогою, а НАСА НАСА (NASA) - Національна аґенція з аеронавтики і космічних польотів США, з космодромом на мисі Канаверал, штат Флорида. запрошувала на мис Канаверал, читати лекції космонавтам.

     Проте твори Бредбері не часто обговорюються в часописах Нью-Йорк Таймс, Нью-Йоркер, Атлантік або в якомусь іншому інтелігентському виданні. Пуристи від наукової фантастики глузують з його поетичних спроб і метафоричної уяви. Але щоранку, прокинувшись, він безстрашно прямує до друкарської машинки (компютери, скаржиться він, працюють занадто тихо); ця звичка бере свій початок з часів, коли він підлітком жив у Лос-Анджелесі. В 1934 році через Велику депресію батько Бредбері став безробітним і переїхав з сімєю з Вокеґана, що в штаті Іллінойс, до Лос-Анджелеса, де знайшов постійну роботу і помешкання в самісінькому Голлівуді. Це було чарівне літо для чотирнадцятирічного Рея, який на роликах їздив циганити автографи у кінозірок, на премєри фільмів і на прохідні кіностудій.

     Він був рішуче налаштований увірватися в шоу бізнес і чіплявся до Джорджа Бьорнса "Бьорнс і Ален" - американський сімейний комедійний дует, який більше трьох десятиліть був популярним на естраді, в радіовиставах, художніх фільмах і на телебаченні. так настирливо, що той врешті використав дещо з його писань у віньєтках - коротеньких оповідках, якими завершувались радіопередачі "Бьорнс та Ален". Грошей для навчання в коледжі він не мав і три роки після закінчення школи продавав газети, кожну вільну хвилину проводячи в бібліотеці або продивляючись книжки в місцевих книгарнях. А ще він брав уроки красного письма і опублікував перше оповідання (за нього він отримав 13 доларів 75 центів). Власний творчий стиль він знайшов у двадцять два роки, коли написав оповідання "Озеро", - це додало йому впевненості, щоб цілком віддатися творчості. Під час іншого такого приступу впевненості, він запросив на каву молоденьку продавщицю з книгарні. Окрім Меґґі він більше ні з ким не зустрічався і 1947 року вони одружилися (вони й досі разом і мають чотирьох дорослих доньок). Декілька років поспіль він животів на гонорари за оповідання, опубліковані в часописах, поки марсіанською темою не влучив у десятку.

     Його перший роман, Марсіанські хроніки, вийшов 1950 року Український переклад Олександра Тереха (1962) був першим виданням Рея Бредбері на теренах СРСР. (він і досі користується попитом) і був високо оцінений у впливовому огляді маститого Крістофера Ішервуда Ішервуд, Крістофер (Isherwood), письменник (1904 - 1986), автор оповідання Селі Боулз (із збірки До побачення, Берліне!) екранізованого Бобом Фосом під назвою Кабаре з Лайзою Мінеллі в головній ролі. за метафоричність і відсутність традиційних технологічних подробиць, властивих більшості науково-фантастичних творів.

     Незважаючи на похвалу Ішервуда, Марсіанські хроніки створили Бредбері репутацію наукового фантаста, водночас долучивши його до товариства високоталановитих Роберта Гайнлайна, Айзека Азімова і Артура Кларка, котрі намагалися привнести в цей жанр фантазію і респектабельність.

     Наступна книжка зробила його популярним письменником - Ілюстрована людина (1951) є похмурим зображенням буквально вивернутого навиворіт чоловіка. 1953 року він видав свій, на думку багатьох, найцікавіший роман, 451° за Фаренгейтом Українською переклав Євген Крижевич.. Назва повязана з температурою, за якої горять книжки, а сам твір є нео-орвеллівською історією про тоталітарне суспільство, в якому книжки заборонені. Роман став своєчасним застереженням проти антикомуністичної істерії, яка охопила США. (Коли Голлівудська Десятка потрапила до вязниці за відмову дати свідчення перед Комітетом Конгресу з антиамериканської діяльності Десять голлівудських кінопродюсерів, режисерів і сценаристів, які в жовтні 1947 року відмовилися відповідати Комітету Конгресу США щодо своєї можливої причетності до діяльності комуністичної партії США. , Бредбері був серед тих небагатьох сценаристів, хто підняв голос проти присяги на вірність, якої вимагали від членів Гільдії .)

     Бредбері пережив "найгірші шість місяців в житті" після того, як погодився написати для Джона Гюстона Гюстон, Джон (Huston) відомий американський кінорежисер (1906 - 1987); фільм Мальтійський сокіл (1941). сценарій Мобі Діка. Про це тяжке випробування він докладно розповідає в спогадах під назвою Зелені тіні, білий кит, що вийшли 1992 року.

     Після його вельми невдалої спроби переробити 451° за Фаренгейтом для театральної постановки з Чарлзом Лафтоном Лафтон, Чарльз (Laughton), відомий американський кіноактор англійського походження (1899 - 1962). Нагороджений Оскаром за виконання головної ролі у фільмі Приватне життя Генріха VIII (1933)., Франсуа Трюффо зробив за цим романом кінофільм, що став і художньою, і комерційною невдачею. Проте Бредбері створив власний фільм, Це прийшло із космосу, який серед усіх науково-фантастичних фільмів вважається одним із найавторитетніших. Жовтневий край - це збірка оповідань, від яких робиться моторошно, в той час, як Кульбабове вино Українською переклав Володимир Митрофанов. є спогадами про його юначі прозріння.

     Популярність Бредбері різко зросла в час буму на наукову фантастику після пуску першого штучного супутника; а коли в 1976 році на Марс сів Вікінг, запущений НАСА, Бредбері проголосили пророком космічної ери. Разом із цьогорічною збіркою двадцяти нових оповідань, Швидше за погляд (решта 500 чекають доопрацювання для перевидання), на його рахунку загалом є 29 виданих книжок і два томи есеїв; але сьогодні він працює більше, аніж будь-коли. До того ж, він пише більшість сценаріїв для півгодинних серій щотижневого "Театру Рея Бредбері" на телеканалі наукової фантастики.

     Редакція Плейбоя відправила письменника Кена Келлі, який вже брав для часопису інтервю в Артура Кларка, поговорити з Реєм Бредбері в його лос-анджелеському помешканні. Ось що розповідає Келлі:

     - Коли я під'їхав до цього невеличкого будинку, побудованого сорок років тому у відлюдному лос-анджелеському передмісті, Бредбері стояв на веранді, лементуючи, що вчора ввечері вкрали новісінький автомобіль його дружини, який стояв "просто перед домом!". Бредбері - один із нечисленних мешканців Лос-Анджелеса, який ніколи не водив автомобіля. Дружина Меґґі зазначила, що автомобіль застрахований, а коли й це його не заспокоїло, підсунула йому повну миску кукурудзяних баранців - першу з черги. Це спрацювало, і незабаром він перетворився на чудового оповідача.

     Під час наших щоденних розмов протягом тижня з полудня до сутінок, спокійні спогади перемежалися несподіваними емоційними вибухами, коли розмова торкалася котрогось з його болючих мозолів - Лос-Анджелеса, політики, цензури, освітян, бюрократів чи автомобілів. Він завжди висловлюється різко і часто є політично некоректним, але, незважаючи на можливу непопулярність своїх поглядів, він нечасто відмовляється від них. Коли він згадував про логічні рішення, що їх він пропонував у численних есеях і лекціях, я міг би пояснити його популярність - він настільки щиро захоплюється, що нагадує непосидючу дитину - великого, перерослого хлопчака, в якому багато залишилося від тих часів, коли він на роликах підїхав до Олівера Гарді за автографом. Він сяяв, коли підписував мій зачитаний примірник Кульбабового вина із загнутими сторінками, який я маю з десяти років.


     Кен Келлі: Багато хто не сприймає наукову фантастику всерйоз, проте ви все таки стверджуєте, що вона є головною літературою сучасності. Чому ви так вважаєте?

     Рей Бредбері: Наукова фантастика - це мрія. Для того, щоб заселити космос, перебудувати наші, такі далекі від ідеалу міста, розвязати будь які проблеми, ми повинні вигадувати майбутнє і відповідні технології.

     К.К.: Але більшість людей не вважає, що наукова фантастика належить до справжньої літератури.

     Р.Б.: Вона не належить до справжньої літератури - вона і є справжньою літературою. Такою вона стала від часів першого штучного супутника Землі. І буде такою ще десять тисяч років.

     К.К.: Що ж змінив супутник?

     Р.Б.: Люди, передовсім діти, захопилися фантастикою після того, як перший штучний супутник осяяв небеса. Наступного ранку на столі у вчителя в якості гостинця замість яблука лежала книжка Азімова. Вперше в історії освіта здійснювалася знизу - діти навчали своїх вчителів.

     К.К.: Чому діти відгукуються на наукову фантастику краще ніж дорослі?

     Р.Б.: Очевидно, дитячу уяву збуджує прихований зміст фантастичної літератури. До того ж, чи подобалося вам в дитинстві, щоб вам завязували шнурки? Чорта з два. Ви відразу почали завязувати їх самі, відколи цьому навчилися. Наукова фантастика свідчить, що людство більше не потребує нотацій, що ми спроможні на серйозні справи.

     У цьому світі навчати можна лише роблячи вигляд, що начебто не вчиш. Наукова фантастика надає таку можливість - вчити непомітно. Фантастика є також чудовою можливістю робити вигляд, що пишеш про майбутнє, коли насправді нападаєш на недавнє минуле і сучасність. Можна критикувати комуністів, расистів, фашистів та будь яку іншу очевидну і наявну загрозу, а вони і не зрозуміють, що йдеться саме про них. Шкода, що стільки ранньої фантастики написано так технічно і нецікаво.

     К.К.: Окрім дітей, наукова фантастика цікавить переважно чоловіків. Чому вона не цікавить жінок до тієї ж міри?

     Р.Б.: Існує дві раси людей - чоловіки і жінки, - що б вам не говорили феміністки. Життя чоловіка умотивоване іграшками і наукою, тому що чоловіки народжені без будь-якої мети у всесвіті окрім того, щоб породити потомство. Поза цим є багато часу, який вони мусять якось згаяти. Їм потрібно чимось себе зайняти. Чоловіки не мають в собі внутрішнього завдання, окрім мети продовжити рід. Жінки ж створені із завданням. Вони можуть творити всесвіт, дбати про нього, навчати, плекати його. Чоловіки читають фантастику, щоб будувати майбутнє. Жінкам не потрібно її читати. Вони і є майбутнє.

     К.К.: Такий поділ сподобається не всім жінкам. В інтервю для часопису People ви сказали, що лазерні диски для персональних компютерів створені не так для жінок, як для чоловіків - і дуже швидко після цього в листах до редакції вас назвали сексистом.

     Р.Б.: Це правда. Викрутіть їм.

     К.К.: Як це?

     Р.Б.: А так, щоб у них ніколи не було сексу. [Сміється] Слухайте, та чоловіки ж чокнуті. А молоді чоловіки - ті взагалі ненормальні. Ми всі любимо іграшки. У мене самого іграшкоманія. Я пишу про іграшки. В мене багато різних іграшок. Сотні. Компютери - це іграшки, а чоловіки люблять возитися з мудрованими безмовними штуками. Вони почуваються творчими особистостями.

     К.К.: Але компютери не лише іграшки - це інструменти для майбутнього.

     Р.Б.: Люди говорять про Інтернет як про творчий інструмент письменника. Я кажу: "Дурниці. Не піддавайся цьому. Годі теревенити з усім світом, займися справою." Білл Ґейтс з партнерами дурять нас. Подивіться на Windows95. Ви ж розумієте, що це - суцільне шахрайство.

     К.К.: Чому це шахрайство?

     Р.Б.: Тому що більшості людей ця операційна система нічого не додає. До того ж, купивши систему, вони мусять докупляти й інші програми. Тож йдеться про те, щоб люди, які не можуть дозволити собі таких витрат, виклали сотні доларів. Жінки не купляють Windows. Закладаюся, що якщо подивитися статистику, то виявиться, що 80 відсотків покупців - це чоловіки. Божевільні молоді, чи божевільні старі чоловіки, які люблять іграшки.

     К.К.: Як на того, хто зробив карєру, дивлячись у майбутнє, ви, схоже, скептично ставитесь до технології - лазерних дисків, Інтернету, мультимедій...

     Р.Б.: Головне - навчити письму і читанню; все це не принесе нічого доброго, якщо не вміти читати і писати.

     К.К.: Але читати все одно доводиться - за допомогою компютерів люди можуть спілкуватися з літературними творами, рухаючи сюжет туди, куди їм подобається.

     Р.Б.: Не треба мені казати, як пишеться роман. Не кажіть, що маєте для нього кращу кінцівку. Я не маю часу це слухати.

     К.К.: Говорячи про майбутнє - ви любите говорити про космічні подорожі. Ви справді вважаєте, що в цьому - майбутнє людства?

     Р.Б.: Так має бути. По-перше, це відповідає релігійному прагненню до вічності. Якщо земля загине, людство повинно бути в стані продовжити існування. Космічні подорожі дозволять заселити інші планети, де люди народжуватимуть дітей. Це так просто, так грандіозно, хвилююче.

     К.К.: Чи справді людству доведеться втікати з землі? Чи вдасться зробити це вчасно?

     Р.Б.: Ми вже на цьому шляху. Ми б уже мали повернутися на Місяць. І негайно стартувати на Марс.

     К.К.: Проте зараз неможливо говорити про активність у космосі, оскільки бюджет НАСА зведено до мінімуму.

     Р.Б.: Як можна дивитися під ноги замість того, щоб роздивлятися грандіозну туманність в сузірї Оріона? Куди це ми відсунули Місяць і чому сповільнили рух до Марса? Проблема, зрозуміло, в наших політиках - чоловіках, які не вміють мріяти і бути романтичними. В останній рік свого президентства Джон Кеннеді закликав нас летіти на Місяць. Але навіть він зробив це не від захоплення астрономією. Він гукнув росіянам: "Роби, як я!" - і ми полетіли. Але після того, як ми дісталися Місяця, романтика почала блякнути. А без романтики немає мрії. Це й не дивно - історія дослідження земної кулі є історією розробки багатих родовищ корисних копалин. Якби можна було переконати розробників бюджету НАСА, що на Марсі повно скарбів, було б зроблено все, щоб уже наступного ранку опинитися на Марсі, посеред первісного хаосу. Космос нам потрібен з причин, яких ми ще достеменно не зясували; я не говорю про торгівлю.

     К.К.: Торгівлю?

     Р.Б.: НАСА здається, що вони повинні виправдовувати свою діяльність з погляду прагматичності. Багато корисних речей, що зявилися в продажу, виникли з розробок, повязаних з космічними подорожами. НАСА здається, що для того, аби залучити гроші на космічні потреби, потрібно вдаватися до шахрайства. Дурниці. Це не так. Космічні подорожі надають життю сенсу, а все, що додає сенсу життю, варте того, щоб ним займатися. Звідси й бажання жити вічно.

     К.К.: До якої міри можна звинувачувати НАСА в апатії щодо освоєння космосу?

     Р.Б.: Керівники НАСА самі собі є найгіршими ворогами. Вже двадцять років я благаю їх дозволити зробити для них кінофільм. Більшість колишніх фільмів НАСА про програми "Меркурій" і "Аполлон" були поганими. Я хочу поєднати поетичність і дійсність таким чином, щоб глядачі плакали, як бувало після багатьох моїх вистав, показаних на всесвітніх ярмарках. Та в НАСА ніколи не роблять нічого видатного, поетичного чи вибухового, щоб показати себе з вигідного боку, а конгресменів справи НАСА не цікавлять, окрім Боба Пеквуда Сенатора-республіканця Роберта Пеквуда в 1993 році було звинувачено в "сексуаль-ному домаганні девятнадцяти жінок протягом останніх двадцяти років". Після того, як сенатський Комітет з етики прийняв рішення про його виключення, він пішов у відставку..

     К.К.: Чи ви й досі, навіть після того, як його змусили піти у ганебну відставку, вважаєте Пеквуда мрійником?

     Р.Б.: Він і є мрійник. Я хотів би, щоб він залишився в Конгресі. Рік тому я підтримав його телеграмою, тому що ті жінки - паскудниці. Вони вичікують двадцять років, і через двадцять років ображаються. Не нагадуйте мені про них. Таких сенаторів, як він, дуже мало, і це сором, що він пішов з Конгресу.

     К.К.: В чому полягає найбільша помилка НАСА?

     Р.Б.: "Космічний човник" мав би бути побудований до початку програми "Аполлон". "Човник" є великою поштовою скринькою, це - дорога експериментальна лабораторія. Але зараз він не так захоплює, як мав би. Спочатку він мав би облетіти навколо Землі - саме для цього його зараз використовують. За тим його потрібно було б послати до Місяця і цим завершити програму. Тоді ми змогли б поселити людей на Місяці і рухатися далі, до Марса. Ми потребуємо чогось більшого, ніж ми самі - це справді як релігійна місія. Космічні подорожі є налагодженням звязку із Всесвітом.

     К.К.: Коли почалося освоєння космосу, чи сподівалися ви, що все так і буде?

     Р.Б.: Так. Але сталося інакше. Винне НАСА, винен весь уряд, а з завершенням "холодної війни" щез і колишній ентузіазм. Дивовижно, як неймовірно багато молоді в світі цікавиться цими речами і дивиться науково-фантастичні фільми - Одіссея, 2001, Близькі зустрічі і Зоряні війни, витрачає мільярди доларів, щоб переглянути ці найпопулярніші фільми. Проте уряд зовсім не звертає уваги на це явище. Там завжди про все дізнаються останніми.

     К.К.: Як ви гадаєте, чи ми таки повернемося на Місяць?

     Р.Б.: Сподіваюсь це станеться ще за мого життя, тобто протягом найближчих десяти-пятнадцяти років. Але надія дуже мала. Хоча політики й відклали цю програму якнайдалі, сподіваюсь, що корабель з людьми таки полетить на Марс. Ця подія дуже б прислужилася духовному піднесенню людства. Важко змусити уряд робити те, що слід.

     К.К.: Що ви відчували, коли "Вікінг" сів на Марс?

     Р.Б.: Тієї ночі ми зібралися в планетарії Каліфорнійського технологічного інституту Невеликий приватний інститут в місті Пасадена, штат Каліфорнія; вважається одним із світових наукових центрів., це було свято, наче несподівана вечірка. Ми з Карлом Саґаном Саґан, Карл (Sagan) - американський астроном і астробіолог (1934 - 1996)., і всі решта, хто там був, не спали до ранку. Нарешті на величезному екрані почали зявлятися знімки поверхні Марса. Всі були приємно збуджені - танцювали, сміялися, співали. Біля девятої ранку прийшов Рой Тіл з програми новин, підсунув мені мікрофона і каже: "Пане Бредбері, всі ці роки ви писали про Марс, про його цивілізації і міста. Як ви себе почуваєте тепер, коли всі побачили, що ніякого життя там нема?" Я глибоко вдихнув і відповів - я пишаюсь, що сказав це вголос: "Ідіоте! Телепню! На Марсі життя є - подивися на нас! Ми і є ті марсіяни!"

     К.К.: Ви мали відчувати щось подібне минулого року, коли "Галілей" долетів до Юпітера.

     Р.Б.: Ці вчені просто неймовірні. Кожного разу, коли мені у місці, подібному до лабораторій Каліфорнійського технологічного інституту, хтось показує якийсь телескоп зі словами: "Правда, чудовий?" я кажу: "Ні". А коли питають: "Що ви маєте на увазі?" - відповідаю: - "Це ви чудові. Ви його винайшли. Ви просто генії".

     К.К.: Що спонукає вас писати?

     Р.Б.: Те, що я буду чарівником, я вирішив значно раніше, ніж те, що буду письменником. Маленьким хлопчиком я виходив на сцену з фальшивими вусами, що відпадали під час вистави, і чаклував. Я й досі цим намагаюся займатися, - тепер, коли пишу. До того ж, письменники пишуть, бо відчувають потребу, щоб їх любили. Гадаю, це можна назвати ненаситністю, чи не так?

     Письменництво допомогло мені ще одним чином. Після того, як я почав писати серйозно, я зробив найбільше в моєму житті відкриття - що я маю рацію, а той, хто не погоджується зі мною, - не має. Як чудово збагнути таке: нікого не слухай і завжди йди власним шляхом.

     К.К.: Ви згодні, що це помилкова, егоїстична точка зору?

     Р.Б.: На жаль, я не певен, що вмію контролювати своє еґо. Я намагаюся не забувати, що голосно розмовляю, і це - моя проблема. Але я принаймні не потерпаю від синдрому викривленої самоідентифікації, як, скажімо, Карл Саґан.

     К.К.: А що трапилося з Саґаном?

     Р.Б.: З кожним роком він "бронзовіє", тому що памятає, що він - Карл Саґан. Так само, як Норман Мейлер памятає, що він - Норман Мейлер, а Ґор Відал памятає, що він - Ґор Відал. Я не памятаю того, що я - Рей Бредбері. В цьому й полягає різниця. Неважливо, хто ти. Непотрібно розповідати всім, хто ти такий, бо інакше зникнеш під маскою фальшивої особистості. Справжню твою особистість видно в твоїй творчості.

     К.К.: Дехто з критиків каже, що ви занадто покладаєтеся на фантазію і недостатньо на науку, щоб бути поважним науковим фантастом.

     Р.Б.: Мене не цікавить, що каже технічний персонал, який обслуговує наукову фантастику. Їх дратує, що я обходжуся без убивств. Я використовую наукову ідею, як платформу, з якої злітаю, не падаючи назад. За це вони на мене й сердяться. Вони вже сорок років буркотять, як це я в Марсіанських хроніках посмів наділити Марс атмосферою.

     К.К.: Популярність Марсіанських хронік почалася з літературного огляду Крістофера Ішервуда. Ви знали його особисто?

     Р.Б.: Це був просто щасливий випадок. Влітку 1950 року я пізнав Ішервуда в Санта-Моніці, коли він переглядав книжки в книгарні. Щойно вийшла моя книжка, я схопив з полиці примірник, підписав і дав йому. В нього витяглося обличчя, в мене впало серце, але за два дні він потелефонував мені і каже: "Чи ви розумієте, що ви написали?" Я запитав: "І що ж я написав?" Але він тільки запропонував мені прочитати його огляд в Таймс. Ця захоплена рецензія перевернула моє життя - книжка моментально очолила списки бестселерів і друкується й досі.

     Він любязно познайомив мене з різними людьми, з котрими, на його думку, варто було б знатися, наприклад, з Олдосом Гакслі, що був моїм літературним кумиром, відколи зявилася його книжка О, дивовижний новий світ.

     К.К.: Яким був Олдос Гакслі?

     Р.Б.: Дуже ввічливим. Більшість англійців - тобто більшість англійців-інтелектуалів - всі дуже ввічливі; поводяться з вами, як з генієм, що дуже приємно. Багато років опісля ми з Гакслі брали участь в одній телевізійній дискусії, де обговорювали майбутнє американської літератури. Проте мене розчарувала його відмова визнати, що наукова фантастика є єдиним шляхом для розвитку художньої літератури.

     К.К.: Тоді він вже вихваляв достоїнства психоделіків Див. Гакслі О. Брама сприйняття. // Всесвіт. - 1994. - No 5-6. - С. 120-134; Гакслі О. Небо і пекло. // Всесвіт. - 1994. - No 7. - С. 136-154; Малецька А. Катастрофічні візії О. Гакслі. // Всесвіт. - 1994. - No 7. - С. 155-157.. Мабуть, він запропонував спробувати їх і вам.

     Р.Б.: Я дав йому єдино правильну відповідь: "Ні, дякую. Не хочу, щоб в моїй голові відчинився люк - він може потім не зачинитися".

     К.К.: Кого з молодих фантастів ви вважаєте найкращим?

     Р.Б.: Я настільки заклопотаний щоденними справами, що в мене немає часу на подібні пошуки. Ви усвідомлюєте, скільки щороку виходить нових романів? Сотні!

     К.К.: Тобто, ви ухиляєтесь від відповіді?

     Р.Б.: Добре - я визнаю: я не хочу читати того, що зявляється в моїй галузі.

     К.К.: Чому?

     Р.Б.: Бо це кровозмішення, що неприпустимо. Книжки зі своєї галузі потрібно читати, поки ви ще молоді. Коли мені було вісім, десять, дванадцять, шістнадцять, двадцять пять років - я читав наукову фантастику. Але потім перейшов на Александра Поупа, Джона Дона і Мольєра, щоб перемішати їх.

     К.К.: Що ви можете сказати про більш відомих наукових фантастів, - наприклад, про Курта Вонеґута?

     Р.Б.: Ми знайомі, і в нас нормальні стосунки. В нього добре чуття гумору, а декілька років тому ми провели чудовий день в Нью-Йорку. Але я нічого не читав з часів його Механічного піаніно (Player Piano, 1952), а це було сорок років тому. Тому не можу нічого сказати.

     К.К.: А про Роберта Гайнлайна?

     Р.Б.: Я познайомився з ним в кафетерії в центрі Лос-Анджелеса. Я тільки-но закінчив школу, а Гайнлайну був 31 рік. Він був добре відомим автором і писав гуманістичну фантастику, яка вплинула на мене так, що я відважився писати не про машини, а про людей.

     К.К.: Що ви можете сказати про авторів, які популяризують науку в науково-популярних виданнях, наприклад, про Стівена Гоукінса і його Коротку історію часу Гоукінс, Стівен (Hawkings) - відомий спеціаліст з фізики "чорних дір". Його книжка Коротка історія часу: від "Великого вибуху" до "чорних дір" (A Brief History of Time: From the Big Bang to Black Holes (1988) стала бестселером.?

     Р.Б.: У нас є ця книжка, але я не збираюся дурити вас і казати, що читав її. Жінка стверджує, що вона прочитала, але я їй не вірю. Не вірю, що хтось взагалі прочитав цю книжку до кінця. Я переконаний, що він геній, і все що він зробив, це здорово.

     К.К.: Ви також написали документальну книжку - Зелені тіні, Білий кит, - про свою спробу разом з режисером Джоном Гюстоном екранізувати Мобі Діка. Перш за все, як ви потрапили в цей фільм?

     Р.Б.: Гюстон запросив мене до себе в номер в готелі Беверлі Хілс, дав мені в руку склянку із напоєм і за допомогою суто ірландських замовлянь підлестився до мене так, що перш ніж я встиг щось зрозуміти, я вже погодився провести шість місяців в Ірландії, щоб створити сценарій. Акторські здібності - це його родова риса.

     К.К.: Тобто він був у формі?

     Р.Б.: І ошукав мене. Треба було просто визнати, що він справжнісінький монстр (про що я, власне, знав), та й відмовитися. Незважаючи на його нещадну жорстокість до мене і будь кого поруч з ним, мене стримали і спонукали до цієї роботи три причини. Це - моя любов до Германа Мелвіла з його китом; благоговіння перед генієм Джона Гюстона, що його показав Мальтійський сокіл, - бездоганно зрежисований фільм; і моє розуміння того, як мало кому в світі трапляється така щаслива нагода. Тепер я залишився з гіркувато-солодким знанням того, що, дякуючи саме йому, довідався про найнеймовірніші речі. Ніхто інший в Голлівуді не доручив би невідомому новачку написати сценарій для повнометражного фільму.

     К.К.: Чи не цей досвід вплинув на вашу відмову писати сценарій для екранізації 451° за Фаренгейтом, вашого наступного популярного роману?

    

... ... ...
Продолжение "Кена Келлі. інтерв'юз Реєм Бредбері" Вы можете прочитать здесь

Читать целиком
Все темы
Добавьте мнение в форум 
 
 
Прочитаные 
 Кена Келлі. інтерв'юз Реєм Бредбері
показать все


Анекдот 
Гаишник тормозит машину: - Ваши документы, сэр! - Почему это я вдруг - сэр? - Потому, что едете по левой стороне дороги!
показать все
    Профессиональная разработка и поддержка сайтов Rambler's Top100